міністра релігії й освіти про створення кафедри української мови у Львівському університеті. Хоча кандидата на завідувача кафедри було обрано серед професорів гуманістичного виділу, однак офіційної номінації той не отримав.
7. Прийняття сотні вчителів-українців до праці у шкільництві (у 1937 р. їх мало бути двісті).
8. Прийняття кільканадцяти українців до структур Міністерства фінансів.
9. Прийняття двох українців (С. Левинського і Р. Олесницького) на контрактні посади в польських консульських установах.
10. Доступ до польського радіо у Львові, хоча й з обмеженим часом мовлення.
11. Залагодження низки особистих справ-скарг.[269]
Ці рішення не мали характеру істотних умов, важливих для українського суспільства. Найважливіші питання не були предметом зацікавлення уряду. Не цілком адекватна політика уряду активізувала УНДО. У жовтні 1936 р. президія УНДО і УПР розгорнула діяльність, спрямовану на пришвидшення реалізації польським урядом важливих українських вимог.[270]
Прем’єр-міністр і міністр внутрішніх справ С. Складковський 7 жовтня 1936 р. прийняв делегацію у складі В. Мудрого, В. Целевича і О. Луцького. Крім того, представники вели переговори з віце-прем’єром і міністром фінансів Е. Квятковським і міністром суспільної опіки М. Зиндрамом-Косцялковським. 9, 28 і 29 жовтня В. Целевич і С. Витвицький зустрілися з міністром справедливості В. Грабовським. Ішлося про звільнення політичних в’язнів і умови утримання у в’язницях. Хоч амністію було ухвалено 3 січня 1936 р., однак другий постулат – щодо Берези Картузької – реалізовано не було. Д. Великанович і В. Кузьмович на зустрічі з міністром релігії і освіти В. Святославським порушили проблему праці вчителів і українського шкільницта. В. Мудрий, О. Луцький, директори «Дністра» Я. Колтонюк та іпотечного земельного банку В. Сінгалевич мали 22 жовтня зустріч із міністром фінансів, 23 жовтня – із міністром сільського господарства і земельних реформ Ю. Понятовським. Делегати УНДО В. Мудрий, В. Сінгалевич вимагали від міністра організувати конференцію із земельного питання за участю українських фахівців. Опріч того, відбулися зустрічі в усіх трьох воєводських урядах Східної Галичини. Висунуті українцями претензії наприкінці 1936 р. стосувалися трьох пунктів:
1. Уряд за півтора року нормалізації не тільки не реалізував українських вимог, а навіть виявив тенденції до обмеження прав українського населення.
2. Польське суспільство у краю займало антиукраїнську позицію.
3. Місцева адміністративна влада керувалася антиукраїнськими настановами польського населення й проводила власну політику щодо українців, яка не мала нічого спільного з офіційними зобов’язаннями представників уряду.[271]
Земельні проблеми
Восени 1936 р. напруженість у польсько-українських відносинах спровокувало порушення земельного питання. Місцеві польські організації Східної Галичини, зацікавлені