над ляхами, а також дав їм доброго полководця – Богдана Хмельницького.
Думка, що повстання під проводом Хмельницького – це кара полякам за їхні гріхи, набуває поширення навіть у суто польській літературі. Подібні погляди цілком вкладалися в русло середньовічних уявлень про Божу кару. Вони мали поширення і в літературі українській, і польській.
Окрім віршів про Миколу Потоцького, вміщених у «Літописці…» Єрлича, до нас дійшла ще одна пісня того часу про битву під Жовтими Водами. Починається вона такими словами:
«Висипався хміль із міха І наробив ляхам лиха…».[27]
Багато в чому цей твір нагадує народну пісню. І достатньо адекватно відображує настрої й погляди, які панували в козацькому середовищі. Автор тішиться, що ляхи зазнали поразки. З іронією пише про них:
«До Жовтої водиці
Наклав їм дуже хмельниці.
Не могли на ногах стояти —
Воліли утікати».
У цій пісні не зустрічаємо антитатарських мотивів. Радше, навпаки, автор радіє, що татари разом із козаками побили поляків:
«І по пастуші табунці
Приїхали к нам ординці.
Не утікай же, ляху,
З самого перестраху…»
Із тексту пісні навіть складається враження, що чи не головною силою в битві під Жовтими Водами були татари. Й сама битва трактується як татарський наїзд на ляхів, у якому брали участь козаки. До речі, в такому ж ключі трактують ці події кримсько-татарські джерела.
Є в пісні певний натяк на причини Хмельниччини. Там не говориться про якісь кривди православних, не йдеться, за великим рахунком, і про причини соціального характеру. Виявляється, що головна образа козаків полягала в тому, що ляхи зв’язалися із євреями:
«Миліш вам жиди-збойці,
Ніж запорожці-молойці».
Через цю «милість» з євреями поляки якраз й отримали наїзд татар та козаків Хмельницького:
«Хоть же маєте кримчухи,
Дайте їм тепер кожухи.
Отже, Хмельницький може —
Поможи йому, Боже,
Тих куроїдів бити,
Як жидів не живити».
Антиюдейські настрої, як бачимо, в той час мали поширення в Україні. З часом з’явилася низка українських фольклорних творів, де мова велася про кривди, які заподіяли євреї українцям.[28]
Завершується пісня кпинами над боягузтвом ляхів та прославлянням молодецтва козаків і татар:
«Юж утікають з валів,
Бояться самопалів,
Волять татарської юки,
Ніж козацької руки».
Мається на увазі, що поляки радше підуть до татарського полону, оскільки більше бояться козаків. Це відповідало дійсності. Деякі польські шляхтичі воліли опинитися в татарському полоні, сподіваючись, що їм вдасться звідти викупитися.
У наведених поетичних творах конфлікт між поляками й козаками зображується як конфлікт переважно етнічний. І тут і там говориться про кривди, які чинили козакам ляхи. Але говориться дуже загально. Взагалі у віршах про Потоцького маємо натяк, що козаки