Росії на території України. Але приблизно так українська державність була втрачена і 350 років тому, після Руїни. Та й революційні війни 1917–1922 років були програні насамперед через внутрішні чвари. Сьогодні ситуацію погіршує відсутність загальнонаціональної ідеї, яка могла б стати основним чинником розвитку нації.
Згадані вище «вихідні позиції» аргументують потрапляння України в зону підвищеного ризику. Більше того, світова економічна криза, загострення екологічних, демографічних, енергетичних та етико-моральних проблем сучасного людства, що завели цивілізацію в дискусійний глухий кут, стимулюють агресивну поведінку. До речі, експерти вже давно сурмлять про те, що активне нарощування низкою країн військових м’язів (протягом останніх п’яти років зафіксовано збільшення витрат на військовий комплекс та переозброєння у майже 70 % держав планети) має у своїй основі підсвідоме прагнення розрубати світовий гордіїв вузол, як і раніше, – мечем.
Чого хоче Росія?
Чинник російської загрози став для України домінуючим. Не слід дивуватися, що імперські апетити Москви зростають у міру ослаблення здатності Києва управляти державою. Якщо після невдалого «тузлинського тестування» господарі Кремля надовго вгамували свої амбіції, то успішний зрив 2008 року планів українського походу в НАТО вкупі з воєнною перемогою у Грузії створили передумови для подальшого наступу на Україну.
На даний момент Москва домоглася офіційно підтвердженої відмови Брюсселя «надавати Україні військову допомогу та допомогу в забезпеченні безпеки», «упевненого» мовчання Німеччини і Франції при втручанні у справи України. Як зазначалося, на черзі відступництво Сполучених Штатів, про що свідчить зміна позицій навіть в експертній спільноті. Якщо ще на початку року Стівен Пайфер радив керівництву США активно підтримувати Україну і протидіяти тиску Росії, то вже наприкінці літа Збігнєв Бжезинський запропонував розширити співробітництво НАТО з ОДКБ – на тлі обережного ставлення до України та Грузії.
Після низки напівофіційних заяв про те, що ЧФ РФ дислокуватиметься на території України і після 2017 року та ревізії російського Федерального закону «Про оборону» із легітимацією застосування збройних сил РФ за межами території Росії, спостерігачі відзначили й можливість прямої воєнної загрози з боку РФ.
Однак слід звернути увагу на те, що на цьому тлі уживаються дві абсолютно протилежні риторики стосовно України з боку Російської Федерації. Не можна не помітити, що В. Путін із Д. Медведєвим затіяли стару веселу гру в доброго і злого поліцейських. З одного боку, відмова від співробітництва з нинішнім президентом України, відкрита війна на дипломатичному фронті, заяви про те, що «Малоросія» є частиною Росії, а з іншого – демонстрація лояльності до конкретного претендента на лідерство в Україні.
Не варто думати, що рішення-компроміси щодо газу та літакобудування – безоплатні поступки. Це сигнали, подвійно вигідні