важко зітхнув.
– Дорога Софіє, на жаль, можу тільки вдруге просити мені вибачити. Так, я справді повівся негідно…
– Гаразд, давай забудемо про це, – вона мовила здавленим, але вже рівнішим голосом, – зрештою, ті негідники отримали те, на що заслуговували.
Чоловік вдоволено реготнув.
– Атож, навряд чи в них ще колись виникне бажання до таких торгів.
Неприємний осад на душі, втім, залишився навіть у Христофа. Йому пригадалось, що кілька місяців тому, коли він зустрів Софію ще на Волині, то пообіцяв їй свій захист у дорозі. Тим більше, що прямувала ця жінка, як і він сам, до Кракова.
Софія була знатного походження, однак рано залишилась сиротою. Згодом, прагнучи отримати освіту, подалась до Неаполя, де найнялася служницею до видатного математика Нікколо Тартальї. Чоловік цей, окрім усього, займався ще й алхімією, астрологією та не гребував чаклунством і, подейкують, знав потаємні секрети людвисарства, завдяки яким міг виготовляти небачені досі потужні гармати, що одним пострілом здатні були покласти пів ворожої армії.
Нікколо Тарталья помер понад п’ятнадцять років тому, але, подейкують, передав знання своїм учням, серед яких була й Софія.
Після смерті вчителя доля її склалася не найкращим чином. Серед найгірших поневірянь був полон у піратів, які продали її туркам у Кафі, звідки вона потрапила до гарему в Бахчисараї. Звідти, на щастя, їй вдалося втекти і пристати до купців, що допровадили її до Речі Посполитої.
– Ти так мені й не зізналась, навіщо тобі до Кракова, – промовив Христоф, умостившись на своє попереднє місце на стільцеві біля вікна, де сидів до появи непроханих гостей, – тебе чекає там хтось? Маєш там родичів? Друзів? Чоловіка?
– Зате я зізнавалась в інших своїх бажаннях.
Відповідь Софії була раптовою, як блискавка, і змусила його на хвилину замовкнути.
– Що таке, Христофе? – дещо насмішкувато запитала вона, – невже ти знітився?
Здавалось, що Софія в такий спосіб хотіла відомстити йому за своє приниження.
– Аж ніяк… – відповів той.
– То в чому річ?
Вона одним різким рухом зірвала з себе ковдру, під якою була цілковито оголеною.
– Ти розповідав про мої стегна, живіт та груди, сам не уявляючи, як вони виглядають. То подивись… То скуштуй їх.
Софія трохи розвела коліна і провела пальцями по своєму акуратному затишному лоні.
– Невже не хочеш?…
– Хочу.
Він простягнув до неї руку і, коли вона подала йому свою, потягнув її до себе. Христофові кортіло побачити її оголеною в повен зріст на ногах. І саме так вона виглядала божественно. Впившись спочатку у її вуста, він згодом потроху опускався цілунками до її шиї, плечей і персів, затримавшись довше губами на брунатних налитих сосках, а далі знову повернувся до вуст.
Між тим її руки вже опинились під його сорочкою, а далі міцно вхопили пояс, мовби прагнучи розірвати його з пристрасті. Ледве стримуючи шал, Христоф підняв її і, пронісши кілька кроків, притис до стіни. Тут, відчувши, що руки Софії вже