місці під час подібних нарад, сидить воєвода Брацлавський Ян Потоцький[14] – давній супротивник Жолкевського. Гетьман, звичайно, віддавав належне військовим здібностям Потоцьких, але саме Ян і його брат Стефан старалися якнайдалі відсунути його від короля.
Навпроти Жолкевського у кріслі з різьбленою спинкою зручно вмостився перемишльський конселян Станіслав Стадницький.[15] Його поява тут була найбільшою несподіванкою, якщо взяти до уваги той факт, що два місяці тому той же король приїжджав до Стадницького у щойно захоплений ним замок Риботичів для оголошення «мирової». Видно, справи у Сигізмунда не такі вже й райдужні, як той намагається їх подати, коли доводиться просити допомоги у «Диявола з Ланьцута», як поза очі називають Станіслава Стадницького.
Поруч Жолкевського всадовили щойно прибулого гетьмана Литовського Яна Карла Ходкевича.[16] Його польний гетьман поважав найбільше, адже Ходкевич воював під його началом під час розгрому Северина Наливайка. Тоді Карл сподобався йому своєю рішучістю – якістю не останньою для полководця. Три місяці тому двотисячна армія під його командуванням взяла Пернов, потім повернула до Риги, де його кавалерія розбила передові війська шведів під командуванням графа Мансфельда. Це забезпечило Речі Посполитій домінування в цьому регіоні.
Замикав застілля велзький староста Олександр Корвін-Гонсевський.[17] Наймолодший серед присутніх, він, тим не менше, встиг повоювати в армії Гришки Отреп’єва і спізнатися з теперішнім самозванцем.
– Панове! Хочу повідомити вам, що я остаточно вирішив піти війною на Московію, – урочисто почав король Сигізмунд ІІІ.
Урочистість рішення короля присутні ніяк не оцінили. Для них ці слова не стали новиною, тим більше, що війна з Москвою тривала вже добрих три роки, і сьогодні мова йшла лише про участь у ній самого Сигізмунда.
А його величність продовжував:
– Ми вирішили не упускати цієї можливості для примноження нашої слави і розповсюдження володінь Речі Посполитої. Крім того, я отримав послання від пана Сапіги (король мав на увазі кузена великого канцлера, який у даний момент зі своїм військом прямував до Тушина, де отаборився другий самозванець). Пан ротмістр повідомляє нас, що, за його даними, частина бояр невдоволена правлінням царя і не проти того, щоб ними правив наш син Владислав. До того ж цар запросив у Московію шведський корпус. Шведи вже встигли витіснити наші війська. Кернозицький і Зборовський змушені відійти назад. Таким чином, нависла безпосередня загроза над нашими військами, що оточили монастир у Посаді. Зараз, коли московський край охопила смута, настав той благословенний час, щоб втрутитися у московські справи. Військо царя практично відсутнє, інакше не набрав би Скопін[18] різного наброду з німців та шведів. Коло самозванця ще крутяться деякі бояри, але, гадаю, це ненадовго. Московитам потрібно показати силу, і я буду тією силою.
Король Сигізмунд ІІІ окинув поглядом присутніх.
– Отож питання