Поміж двох орлів. Петро Лущик

Шеїн.[20] Якщо судити з тих чуток що доходять до нас, ми зіткнулися з гідним суперником.

      – Що ж ви пропонуєте? – запитав канцлер Сапіга. – Не брати фортецю?

      – Саме так.

      Ці слова польного гетьмана викликали у присутніх шум. Ті на мить навіть забули про присутність короля. Сигізмунд не спішив припиняти суперечку. Він хотів, щоб вельможі висловилися проти пропозиції гетьмана. Сам же Сигізмунд вже прийняв рішення.

      Гамір припинився так само несподівано, як і почався. Вельможі якось одночасно замовкли, засоромившись своєї нестриманості. У кімнаті настала тиша.

      – Що ви пропонуєте? – запитав король.

      – Залишити біля фортеці частину війська. Або взагалі нікого не залишати і йти одразу на Москву, де нас чекають.

      – А Смоленськ?

      – Смоленськ сам віддасться нам, як тільки ми захопимо Москву.

      – Ви пропонуєте у себе в тилу залишити укріплену фортецю? – запитав Ян Сапіга.

      – У цьому нічого страшного немає. Без Скопіна смоленці не мають шансу на успіх.

      Тут підвівся Людвік Вайнер.

      – Ваша величносте! З вашого дозволу я дозволю собі заперечити панові гетьману.

      Всі з цікавістю подивилися на Вайнера. А той спокійно продовжував:

      – Нехай вашій величності буде відомо, що в Німеччині є більш неприступні фортеці і, тим не менше, мені доводилося брати їх. Смоленська фортеця не може похвалитися ні розташуванням, ні стінами, ні оборонцями. Перебіжчики розповідають, що власне воїнів у фортеці не більше п’яти тисяч. Не розумію, чому пан гетьман так боїться штурму?

      – Та тому, що нас зустрінуть не п’ять тисяч, а всі сорок! – запально відповів Жолкевський.

      – Почекайте, ваша милосте! – зупинив його король і, звертаючись до Вайнера, запитав: – Ви впевнені, що зможете вже завтра взяти фортецю?

      – Так, ваша величносте! Завтра захисники Смоленська приспустять перед вашою величністю свої стяги! – впевнено сказав Людвік Вайнер.

      Король Сигізмунд лише розвів руками.

      – Тоді нехай пан гетьман поки що відпочине! – сказав він. – Я гадаю, що дорога сюди стомила вас. Відпочиньте, а завтра ви нам будете потрібні. При здачі фортеці ваша присутність, пане гетьмане, обов’язкова.

      Станіслав Жолкевський сприйняв сказані із сарказмом слова короля спокійно, тільки зрадницьки затремтіла нижня щелепа. Тим не менше гетьман нічим не виказав себе, лише схилив на знак згоди голову. Тут подав голос мальтійський кавалер Бартоломео Новодворський.[21]