нехай під’їде зі своїми хлопцями. Організуй зустріч іміджмейкерів, щоб вони ні хвилини після свого нічного клубу не спали. Відвезете їх на склад неліквідів і підготуєте до щирої розмови на годинку десяту ранку, а ми з Віктором подивимося, як там із наочною агітацією… Так! І речі їхні крізь сито просій… І ще, пошукай надійного комп’ютерника на завтрашній вечір. Усе!
Останні два ковтки кави шеф допив душком і рішуче підвівся.
Павлусь умився холодною водою просто на кухні, витерся тонким кухонним рушником. За пару хвилин джип виїхав і знову запала тиша.
19
Спав Віктор довго, бо й ліг лише проти восьмої ранку. Спочатку сон був важким, навіть голова ніби боліла. А може, наснилося, що голова болить. Але ближче до полудня наснилася зима, дніпровський лід і ополонка зі слідами голих людських ступнів по краях. І сам він собі наснився, один, самотній, наляканий. Кружляв навколо ополонки в чеканні й виглядав чомусь не тільки повернення з дніпровських підлідних вод пінгвіна Мишка, але й на Сергійка чекав, і теж звідти. Немов удвох вони з пінгвіном шубовснули в темно-синє місиво крижинок і важкої зимової води. Але ніхто не з’являвся в ополонці, і рибалок, як на те, навкруг не було. Тільки темні крапки перекритих новою кригою ополонок.
Прокинувся стомленим. Здивувала тиша в будинку. Згадав, що обіцяв подзвонити Соні й Ніні та не подзвонив. Подивився на годинник – час до обіду.
У кухні теж нікого не було. Може, під впливом сну, але Віктор передусім відкрив морозильник і уп’явся на заморожену рибу, немов сам був зголоднілим пінгвіном. Простояв так із півхвилини. Потім захлопнув дверцята. Дістав із холодильника ковбасу, сир, масло. Поставив чайник – кави не хотілося.
Вийшов до вітальні й відразу побачив на столі новий плакатний анфас конкурента шефа та окрему широку смужку з яскравим написом:
На обличчі у Віктора з’явилася посмішка. Настрій підбадьорився – він радів побаченому, адже матеріалізувалася його ідея, і виявилося, що ідея в нього виникла чудова.
«Усе-таки не дурень!» – подумав про себе Віктор, придивляючись до реального анфасу кандидата в депутати.
Поки обідав, до голови лізли різні передвиборчі думки – побачений результат власної творчості дав новий імпульс. Пригадав із минулого різні види передвиборчої пропаганди. Сплив у пам’яті фонд дружини президента, що допомагав дітям. І відразу виникла в голові нова ідея, може, і не особливо оригінальна, але ж виборці й не люблять нічого оригінального. Вони хочуть пізнавані речі, і слово «добродійність» для них усе ще залишається ніби рисою характеру кандидата чи депутата, а не якимось процесом чи видом діяльності. При слові «добродійність» кожний, напевно, думає: «А може, й мені перепаде дармовизна за мою бідність чи жадібність?»
– Треба підказати, – думав Віктор, жуючи бутерброд. – Пресу він і сам купить, а якусь акцію перед виборами провести – тільки плюс!
Думки про благодійну акцію завели Віктора аж на Татарку, до кав’ярні «Афган», де збираються