у Щекотів через тимчасовий дерев’яний міст, який так і не встигли спалити. Вже з першого огляду Гліб відзначив, що оборонці не дорахувалися трьох дружинників. Зате він зауважив вершника, простоволосого, без зброї, але зв’язаного.
– Бранця до мене! – розпорядився Гліб.
Один з дружинників скочив на землю, досить-таки безцеремонно звалив полоненого з коня, від чого той ледве не гепнувся на мерзлий настил.
– Підмогу не бачили? – запитав воєвода десятника, що командував загоном.
– Чисто, – лише сказав той.
– Добре. Продовжуйте.
Гліб повернувся до Ярополка.
– Пішли, поговоримо із бранцем, – сказав він.
Десятник Ярополк лише кивнув головою. За ці два дні він остаточно змінив своє відношення до нового воєводи.
А дивлячись на нього, змінилися й інші.
Вже в будинку вони краще роздивилися полоненого. Це був воїн приблизно одного з Глібом віку. Він сидів посередині кімнати і досить-таки спокійно чекав на майбутню розмову.
Гліб миттю оцінив ситуацію. Він став перед бранцем і без вступу сказав:
– Ти помовчи, а я спробую описати ситуацію. Тебе спіймали на нашій землі у той час, коли ти прийшов сюди як тать. Я хочу знати, що вас сюди привело, скільки вас і чи чекати нам інших. Я пропоную тобі зараз розказати все. Є й інший вихід. Ми зараз вийдемо, а сюди прийде наш коваль. Потім ми повернемось, і однаково ти розкажеш все. Сподіваюсь, я дохідливо розповів? Тобі вибирати.
Деякий час бранець сидів нерухомо, обдумуючи почуте. Було видно, що він одразу повірив незнайомому воєводі, якого слухалися навіть старші.
– Я скажу, – сказав він.
– Хто ти?
– Межислав, мечник воєводи Януша Старжа.
– Чому ви тут, я здогадуюсь, – сказав Гліб. – Скільки вас прибуло під Щекотів?
– Це були всі. Ви всіх повбивали, – повідомив Межислав. – Король відправив все військо на Пшеворськ, а пан воєвода вирішив розвідати ці землі.
Полонений криво усміхнувся.
– Розвідали!
Гліб переглянувся з Ярополком.
– При нагоді тебе повернуть до твого пана, – повідомив він. – Виведи його!
Останні слова стосувалися ратника, який увесь цей час зберігав мовчанку. Полонений не став чекати, поки його піднімуть, підвівся і, злегка поклонившись, у супроводі вартового залишив кімнату.
Гліб сів на звільнене місце.
– Переворськ? – запитав Ярополк.
– Так. Треба повідомити князя, – сказав Гліб. – Знайди надійного гонця, а я напишу листа…
Коли Гліб дописував останні слова, на нього вже чекав гонець. Воєвода вийшов на ґанок.
– Відвезеш листа у Львів, – сказав Гліб, подаючи листа.
– Чи пустять його до князя? – засумнівався Ярополк.
Гліб зняв з пальця подаровану князем каблучку і простягнув воїну.
– Покажеш комусь з бояр чи тисячних. Що робити – вони знають.
Той з повагою надів масивну каблучку на палець і, мовчки скочивши на коня, галопом помчав до воріт.
Два