про що думає старший чоловік, і відчувши своє зверху, Білл дав йому досить часу поновити й зберегти віддавна знехтувану гідність. Молодик рушив до дверей і на ходу кинув кілька найважливіших розпоряджень тямущій міс Вайсс.
Він швидко їхав на північ і думав, а точніше – давав лад думкам, що снувалися в голові кілька останніх втомливих годин: хлопчик на свій страх і ризик веде бій проти повсякденних реалій, на боці яких завжди незмінно стоятиме місіс Брікстер; романтика – це для дітей, а робота й небезпека – для чоловіків; найкраще, чого можна сподіватися, – це те, що під кінець дня ген за поворотом на ґрунтову дорогу Білла чекає щось лагідніше й зовсім інакше, ніж було досі.
Був ще тільки пообідній час, але молодому лікареві здавалося, що оте «щось» уже видно крізь яскравий ранній пополудень із зовсім новою оперою комах і з тінями дерев, що проклали новий шлях. Не зовсім певний, що попереду видніє сподіване, Білл враз упевнився в цьому.
За кілька хвилин він мовив:
– Маю щось вам сказати. На жаль, скоромовкою, бо багато чого мушу зараз зробити…
– Ду-у-уже слушно, – сказав хлопчик, що сидів із ними. – Ду-у-уже слушно… – І додав, без ніякої принуки: – Я завжди можу підпорядкуватися наказам поважної персони… Уже йду собі.
На диво, він так і зробив.
Білл провів поглядом хлопчика, трохи шкодуючи, що, напевно, ніколи не вдасться дізнатися, що таке блуга і як на Різдво люди поглядають одне на одного. Тоді обернувся до дівчини.
– Послухайте, – почав він, – ви красуня… майже неземна. Ви…
– Еге ж.
– У вас є все, чим тільки можна наділити дівчину… – Білл завагався. – Коротко кажучи…
Міс Мейсон знала наперед, що після слів «коротко кажучи» він ще довго марудитиме, тож вирішила прискорити розвиток подій.
– І що ви з цим робитимете? – спитала вона.
Втративши терпець від запитання, яке в цьому домі вимагало щораз інших пояснень, Білл Гарді перебрав розвиток подій у свої руки й перейшов від слів до наочних дій.
Ґрейсі ні в сих ні в тих
Френсіс Скотт Фіцджеральд і Роберт Спаффорд (1913—2000), на той час молодий письменник із Балтимора, а згодом актор, співпрацювали над екранізацією оповідання «Ґрейсі ні в сих ні в тих», після того як у 1934 році Фіцджеральд зустрів Джорджа Бернза та Ґрейсі Аллен у Балтиморі, де вони були на гастролях. Сценарій фільму – це коротке оповідання в ретельно продуманій та визначеній формі. «Ґрейсі ні в сих ні в тих» напрошувалося стати одним із фарсів, завдяки яким ця пара акторів прославилася, тобто Бернз мав би зіграти роль партнера коміка, а Аллен – «дурненької Дори», але Фіцджеральд не міг утриматись від написання справжнього літературного твору. Якщо в першому ж абзаці Джорджа описано як «закоренілого старого парубка, що волів триматися в тіні», то зрозуміло, що це не просто такий собі виграшний кінематографічний номер – «звичний заїжджений кінь, який повезе манатки [Бернза й Аллен]».
Фіцджеральд журився тим, що витратив час на сценарій, який не вдалося продати. Згодом, улітку 1934 року, він