на Зелені свята: гурт людей, запаливши вогні, йшов на болото після заходу сонця з гіллям-клечанням, полином, татарським зіллям, квітами, благовіщенською водою, тричі його обходив, кропив освяченою водою й лишав болотяному господареві пожертви – кутю, молоко та крашанки. За ритуальну жертву вважали й поховання самогубців коло болота.
Життя давніх українців було щільно пов’язане з лісом. Усі знають про те, що володарем лісу та його оборонцем є лісовик. Наші предки вірили, що цей дух народжувався, коли ліс сягав певного обширу, накопичував достатньо внутрішньої енергії. Чим сильнішим та здоровішим був ліс, тим могутнішим ставав лісовик.
Існує версія, згідно з якою лісовик – це «пастух від звіра». Мається на увазі, що він охороняє лісових звірів від хижаків, мисливців тощо
Лісовика до сьогодні вважають справедливим захисником лісу. За віруванням наших пращурів, якщо ви прийшли до лісу на прогулянку чи позбирати ягоди, гриби та трави, насамперед маєте попросити дозволу увійти. Буде ліпше, якщо не забудете взяти із собою гостинець для лісовика – шматок хліба – та покласти його під дерево чи на пеньок. Якщо раптом заблукали, можна попросити допомоги в лісовика: якщо ви не капостили в лісі, то він неодмінно виведе вас на шлях додому.
Щоб не розгнівити лісовика, наші предки дотримували неписаних законів поведінки в лісі: дерева рубали тільки взимку і лише ті, що були пошкоджені буревієм, старі чи хворі, не полювали в пору розмноження тварин, не вбивали заради розваги, а в день народження лісовика (4 вересня) намагалися принести до лісу подаруночок для його володаря, щоб потім у лісі щастило протягом усього року. Існували й дні, коли до лісу ходити було заборонено. 27 вересня, церковне свято Здвиження, й до нині править за день, коли ліс сповнюють гадюки: перед тим, як заснути до весни, змії вигріваються на осонні, кубляться на пеньках. 17 жовтня, на Єрофія-мученика, в зимову сплячку впадав сам господар лісу й більшість лісових духів, а перед тим улаштовували вони собі гучні проводи, через які ліс шумить, регоче, гуде…
В українських Карпатах лісовий дух має інше ім’я, там його звуть чугайстром. Попри те, що уявляють його досить великою та звіроподібною істотою, перед людьми він з’являється найчастіше танцівливим вихорцем. Та вихорець цей так шпарко танцює, що може вивертати дерева з корінням, а впале листя здіймати хмарою в повітря.
Щоб не потурбувати чугайстра, у карпатському лісі не заведено галасувати. Вівчарі й лісоруби виказують свою повагу лісовому чоловікові, лишаючи йому їжу в колибах (житло чабанів та лісорубів), стежачи за якістю зрізу на пнях, щоб той не поранився, перестрибуючи з одного на інший під час своїх мандрів лісом. Карпатці вірять, що коли в лісі лад, то чугайстер приходить до людей і роздає таланти новонародженим малятам, тому-то й трапляється багато умільців серед гуцулів. Старі люди там стверджують, що лісовий чоловік узагалі є добрим учителем