він знову повірив у те, що сталося.
– Ви прийшли! – радісно вигукнув він, водночас із деяким ваганням оглядаючи її.
– А ви думали, не прийду? – відповіла вона, сміючись над виразом його обличчя.
– Хіба я міг бути впевнений? – сказав він. – Адже ви ніколи не йшли назустріч моїм бажанням раніше.
– Справді. Але ж ви знаєте чому. Тепер все інакше, – і вона подалась назустріч йому для поцілунку.
– Якби ти тільки знала, що для мене твій прихід, – продовжував він схвильовано. – Я не спав ані хвилини цієї ночі. І почуваюся так, наче вже ніколи не хотітиму спати… О, твої перлисті зубки… твої сині-сині очі… твої червоненькі вуста, – захоплено промовляв він, цілуючи її очі. – А твоє волосся, воно горить, наче сонце, – і він у захваті провів рукою по її волоссю.
– У хлопчика з’явилася нова іграшка!
У нього перехопило подих, коли він побачив її проникливу, але ласкаву посмішку; він обійняв її й підхопив на руки.
– Френку! Облиш! Моя зачіска… ти її геть зіпсуєш!
Вона пручалася зі сміхом, коли він поніс її до спальні, де по стінах мерехтіли відблиски полум’я каміна. Але він був настійливий, і вона дозволила роздягнути себе, забавляючись його нетерпінням.
Було вже далеко по полудню, коли він нарешті втамував свій голод і, як висловилася Береніс, «прийшов до тями», так що з ним стало можливо говорити. Вони всілися за чайним столиком перед каміном. Вона сказала йому, що дуже хотіла б залишитися в Чикаґо, аби якомога довше бути поруч із ним, але вони мають подбати про те, щоб не привертати уваги. Тут він погодився. Про нього тепер тільки й говорять, і варто йому з’явитися з такою привабливою дівчиною як вона, це викличе зливу пліток, тим більше що Ейлін живе в Нью-Йорку. Так, справді, їх не повинні бачити разом.
– Адже зараз, – додав він, – ця справа з подовженням концесії чи фактично радше з її невдачею, не означає, що я припиняю працювати й втрачу свою мережу міського транспорту, яку будував стільки років. Її акціями володіють тисячі інвесторів, і ніхто їх не відніме ні в мене, ні в моїх інвесторів без судового процесу. Тепер, Беві, – вів він далі, – конче потрібно знайти якогось фінансиста, ба навіть групу чи корпорацію, щоб продати всі ці акції за чесну ціну. І, звісно, таке не робиться нашвидкуруч. На це можуть піти роки. І насправді, я певен, що навряд чи хтось прийде з такою пропозицією, доки я сам не потурбуюся про це як про особисту послугу для мене. Всі знають, як важко вести справи з міським транспортом і мати від нього прибуток. А ще ці судові тяганини, яких не уникнути, навіть якщо мої вороги чи якісь прийдешні концерни будуть готові за це взятися.
Він сидів біля неї і вів розмову так, наче вона була одним із його інвесторів або фінансистів. І хоча її зовсім не цікавили практичні подробиці його фінансового світу, вона відчувала, наскільки глибоко його розум захоплений цими інтересами.
– Так чи так, я знаю одну річ, – втрутилася вона в хід його думок, – це те, що тебе ніхто не переможе. Ти надто