злива, і всі віконниці та двері старого будинку рипіли й трусилися під поривами вітру. Таку погоду він просто обожнював. План його дій полягав ось у чому. Він тихцем прослизне до кімнати Вашингтона Отіса і, стоячи у нього в ногах, тричі проштрикне собі горло кинджалом під звуки моторошної музики. Вашингтон був йому особливо неприємний, бо ж саме він узяв собі за звичку виводити знамениту Кентервільську Криваву пляму Супер-очищувачем «Пінкертона». Коли цей нерозумний та зухвалий юнак зовсім очманіє з жаху, він перейде до спальні подружжя Отісів і, поклавши холодну руку на чоло дружини посла, зашепоче на вухо її чоловікові жахливі таємниці склепу. Що ж до Вірджинії, він так і не вигадав нічого особливого. Вона ніколи його не кривдила, вона мила й розумна. Кілька глухих стогонів з шафи, та й по всьому, а якщо вона не прокинеться, можна смикнути за ковдру судомно тремтячими пальцями. Зате близнюків він провчить по-справжньому. Спершу, звичайно, сяде їм на груди, щоб їм примарилися нічні жахи, а потім – оскільки їхні ліжка стоять поруч – заціпеніє між ними у вигляді позеленілого трупа. А коли вони перелякаються як слід, він скине саван і пройдеться по кімнаті, виблискуючи оголеними кістками та витріщивши єдине око, як того вимагає роль Німого Даниїла, або Скелета-самогубці. У цій ролі він кілька разів досягав надзвичайного успіху, не меншого, ніж у ролі Одержимого Мартіна, або Таємниці у Машкарі.
О пів на одинадцяту він почув, що родина вкладається спати. Якийсь час його ще дратував дикий регіт та галас близнюків, що з суто школярською безтурботністю веселилися на сон грядущий. Проте о чверть на дванадцяту в домі все стихло, і опівночі він взявся до справи. За віконницями шаруділи сови, крук каркав на старому тисі, і вітер стогнав, блукаючи навколо будинку, мов пропаща душа. Але родина Отісів мирно спала, ні про що не підозрюючи, і навіть крізь шум дощу та вітру було чути розмірене хропіння посла Сполучених Штатів. Привид тихо вислизнув з панелі стіни, скрививши вуста у злостивій посмішці. Місяць сховав своє лице за хмарою, коли він крався повз високе вікно, на якому лазур’ю і золотом були намальовані його власний герб і герб убитої ним дружини. Наче зловісна тінь, він прокрадався все далі, і сама темрява, здавалося, позирала на нього з огидою. Раптом він почув, ніби хтось кличе його, і зупинився; та це загавкав собака на Червоній фермі. І він рушив далі, шепочучи химерні прокльони шістнадцятого сторіччя і штрикаючи нічне повітря іржавим кинджалом. Врешті він опинився на розі коридора, що вів до кімнати бідолашного Вашингтона Отіса. Якусь мить він зволікав. Вітер тріпав його сиве волосся і скручував у страхітливі складки саван. Пробило чверть на першу, і він зрозумів, що пора діяти. Він усміхнувся до себе і звернув за ріг; та наступної миті з жалісним криком сахнувся назад і затулив поблідле обличчя довгими кощавими руками. Просто перед ним стояв жахливий привид, непорушний, мов статуя, страшний, наче марення божевільного! Голова в нього була лиса, блискуча, обличчя – кругле, гладке та біле – немовби