уціанства і в бібліографічних оглядах китайської літератури. Це зрозуміло, адже бібліологія та бібліографія у феодальному Китаї були створені людьми, що отримали традиційну конфуціанську освіту. Бібліографи старого Китаю непохитно вірили в традицію (не споконвічну, але достатньо стару), що віддаляла створення «Книги змін» в таку глибоку давнину, що жодна інша класична книга не могла конкурувати з нею в хронологічній першості, хоча фактично «Книга змін» – аж ніяк не найдавніший із пам’ятників китайської писемності, це встановила та ж китайська філологія.
Однак незалежно від традиції, незалежно від конфуціанства «Книга змін» має всі права на першість у китайській класичній літературі, бо має велике значення в розвитку духовної культури Китаю. Вона мала вплив у різних галузях: філософії, математиці, політиці, стратегії, теорії живопису та музики і в самому мистецтві: від знаменитого сюжету стародавнього живопису «Вісім скакунів» до магічного напису на монеті-амулеті чи орнаменті на сучасній попільничці.
Не без суму, але й не без задоволення маємо надати «Книзі змін» безумовне перше місце серед інших класичних книг і як найважчій із них: найважчій і для розуміння, і для перекладу. «Книга змін» завжди мала славу темного та загадкового тексту, оточеного обширною літературою, часто суперечливою в тлумаченнях коментаторів. Незважаючи на грандіозність цієї двотисячолітньої літератури, розуміння деяких місць «Книги змін» досі створює майже нездоланні труднощі, – настільки незвичні і чужі для нас ті образи, в яких викладені її концепції. Тому нехай читач не скаржиться на автора цих рядків, якщо деякі місця перекладу цієї пам’ятки не будуть зрозумілими при першому читанні. Можна втішитись тільки тим, що і на Далекому Сході оригінал «Книги змін» не розуміють так просто, як інші китайські класичні книги.
Щоб суттєво допомогти читачеві, ми зупинимося на плані нашої роботи, на зовнішньому описі змісту «Книги змін» і на її найголовнішій технічній термінології.
Наша робота ділиться на три частини. В першій викладаються основні дані, досягнуті при вивченні цієї пам’ятки в Європі, Китаї й Японії. Друга частина – стислий виклад даних, отриманих нами при дослідженні тринадцяти основних проблем, пов’язаних із «Книгою змін». Третя частина – переклади книжки.
Текст «Книги змін» неоднорідний як із боку складових його частин, так і з боку самих письмових знаків, в яких він показаний. Крім звичайних ієрогліфів, він містить ще особливі значки, що складаються з двох типів рисок, сяо. Один тип – це цілі горизонтальні риски: їх називають ян (світлові), ган (напружені), або найчастіше, за символікою чисел, цзю (дев’ятки). Інший тип рисок – це перервані посередині горизонтальні рисочки: їх називають інь (тіньові), жоу (податливі), або найчастіше, за символікою чисел лю (шістки). У кожному значку шість таких рисок, розміщених у розмаїтих комбінаціях. За теорією «Книги змін», весь світовий процес – це чергування ситуацій, що походить від взаємодії та боротьби сил світла й темряви, напруги та податливості, і кожна з таких ситуацій символічно показується одним із цих знаків, яких у «Книзі змін» усього 64. Їх розглядають як символи дійсності і китайською називають гуа (символ). У європейській китаєзнавчій літературі їх називають гексаграмами. Гексаграми, всупереч нормі китайської писемності, пишуться знизу догори, і відповідно до цього рахунок рисок у гексаграмі починається знизу. Таким чином, першою рискою гексаграми вважається нижня, її називають початковою, друга риска – друга знизу, третя – третя знизу тощо. Останню риску називають не шостою, а горішньою (шан). Риски символізують етапи розвитку тієї чи іншої ситуації, показаної в гексаграмі. Місця ж від нижнього, початкового, до шостого, горішнього, які займають риски, називають вей (позиції). Непарні позиції (початкова, третя та п’ята) вважають позиціями світла (ян); а парні (друга, четверта та горішня) – позиціями темряви (інь). Природно, що тільки в половині випадків світлова риска опиняється на світловій позиції, а тіньова – на тіньовій. Ці випадки називають «доречністю» рисок: у них сила світла чи темряви «знаходить своє місце». Загалом це розглядається як сприятливе розташування сил, але не завжди вважається найкращим.
Таким чином, ми отримуємо таку схему:
Таким чином, гексаграма з повною «доречністю» рисок – це 63-тя, а гексаграма з повною «недоречністю» рисок – 64-та.
Уже в найдавніших коментарях до «Книги змін» вказується, що спочатку було створено вісім символів із трьох рисок, так звані триграми. Вони отримали певні назви і були прикріплені до певних кіл понять. Тут ми вказуємо їхнє накреслення та їхні основні назви, властивості й образи.
З цих понять можна зробити висновок, як у теорії «Книги змін» розглядався процес виникнення, буття та зникнення. Творчий імпульс, занурюючись в середовище меону – виконання, діє, насамперед, як збурення останнього. Після цього настає його повне занурення в меон, яке призводить до створення творіння, до його перебування. Але позаяк світ – це рух, боротьба протилежностей, то поступово творчий імпульс відступає, відбувається уточнення сил, що творяться, і далі за інерцією зберігається якийсь час лише їхнє