переднє сидіння та повернулась до водія.
– З тебе випивка. Інакше я знайду когось іншого.
Чоловік років тридцяти кілька секунд зважував свої плани на день, життєві поради та досвід, протиставляючи це бажанням і вигляду незнайомої жінки й підбираючи правильні слова. Зрештою, він просто завів двигун і рушив. Марії було байдуже куди. Вона хильнула ще віскі. У дзеркалі заднього огляду можна було побачити, як панічна хвиля на відстані, але впевнено, рушила за «Пріорою».
Марія не пам’ятала, як опинилась у клубі. Зате тут не було паніки – лише музика. Одноманітна, гучна, вона глушила всі емоції. Шум, що спочатку заспокоїв, за кілька хвилин почав тиснути на голову. Жінка вийшла в туалет, але навіть тут було гамірно. У сусідній кабінці хтось безсоромно займався сексом, але зараз її більше турбувало те, що вона не могла намалювати собі губи. Руки тремтіли, наче після жахливого перепою, і це було не дивно: Марія не пам’ятала, скільки вже випила.
Її тіло переходило з одного алкогольного закладу в інший, від однієї музики в іншу, з одних рук в інші. І жінка була щаслива, що не пам’ятала всіх деталей. Щаслива, що навколо досягали оргазму незнайомці. Щаслива, що її оточували такі ностальгічно-звичні запахи поту й алкоголю, сексу й хіті, справжнього людського щастя. Щаслива, що сльози капали на колись білий умивальник закладу, імені й місця розташування якого вона не знала й ніколи не дізнається. Щаслива, що, зрештою, вона отримує саме те, на що заслужила. Те, до чого готувало її життя. Те, чим усе й мало закінчитись.
Марія підняла погляд і втупилась у розширені зіниці жінки, яка колись була дуже привабливою, а зараз просто розпливалася на очах.
– Що, щастя захотіла, хвойдо? – процідила Марія, і відображення вишкірилось у відповідь. – Думаєш, можна просто так розкаятись, і тобі на небі все пробачать? Думаєш, курво, усі твої гріхи можна перекреслити звичайним «прости»? Хрін тобі, а не прощення, – Марія зігнула руку в лікті, демонструючи свою зневагу до великого замацаного дзеркала, і жінка у відображенні похитнулась, але не впала.
Марія вхопилася за раковину та змусила себе стати рівно. Кілька секунд вивчала дно умивальника, пропускаючи крізь себе тваринні стогони парочки в одній із туалетних кабінок.
– Чому я не можу просто здохнути? – промовила тихо до невідомого адресата. – Чому я не можу просто здохнути й покінчити з цим?
Діджей змінив сет, і з колонок полинуло щось розслаблююче. Марія зітхнула, відкрутила кран і вмила обличчя. Глянула на себе. Не така вже вона й стара. Так, макіяж явно не пройшов тест-драйв, але на барі сидять і бридкіші особи. Мокрими пальцями розмазала залишки сліз, серветкою підтерла олівець під очима. Цього вистачить, щоб дійти до барної стійки. Парочка з сусідньої кабінки досягла логічного завершення, і тепер важко дихала, перетравлюючи емоції. В усіх їхніх проявах.
Марія вкинула помаду в сумочку й застібнула блискавку, коли верескливий голос перебив діджейський скречінг:
– Тобто