категоричного судження і прикметникового визначення нічого не говорить про те, чи не містять уже у своєму ядрі суб’єкт судження і предикат судження категоріальної форми; суб’єкт S, зрозумілий як форма, вирізняється однаково як через ще невизначений предмет S, так через «S, яке є а», «S, яке є b» або «S, яке перебуває у зв’язку з Q». Таким чином, і в таких простих формах судження, як «S є р», залишається невизначеність, у якій формалізація термінів через роз’єднання в дійсних судженнях залишає відкритим, чи справді це форми, які безпосередньо спираються на останні субстрати, або вони замість термінів містять уже предмети-про-які, що вони, зі свого боку, самі вже є категоріальними структурами, тобто такими, що вказують на попереднє судження, в якому вони дістали цієї форми. Отже, поняття предмета як чогось узагалі, як можливого субстрату судження взагалі в тій формальній порожності, у якій воно застосовується у формальній логіці, не достатньо для того, щоби на ньому можна було вивчати те, що ми на противагу очевидності судження називаємо предметною очевидністю. Адже такі категоріальні формування, щось атрибутивне, як вони вже можуть міститися у предметі судження, вказують (а як, це слід розглянути пізніше) на попередні судження, у яких цьому предметові цей атрибут був первинно предикативно приписаний, отже, вказують на очевидність, яка сама, зі свого боку, є очевидністю судження. Таким чином, якщо ми воліємо опинитися в царині, у якій можливе щось таке, як предметна очевидність на противагу очевидності судження і як її передумова, то ми маємо серед самих можливих предметів судження, субстратів судження ще розрізнити ті, які самі вже мають осади попередніх суджень з категоріальними формами, й ті, які насправді є первинними субстратами, предмети, які вперше постали в судженні як субстрати, останні субстрати. Лише вони є тим, на чому можна показати, чим є первинна предметна очевидність на противагу очевидності судження.
Що стосовно останнього субстрату може означати очевидна даність? Формальна логіка не може сказати про останній субстрат нічого більшого за те, що він категоріально є ще цілком несформованим чимось, субстратом, який ще не залучився до судження й не набув у ньому певного формування, який так, як він очевидно, як він сам даний, уперше стає субстратом судження. Утім це означає, що такий субстрат може бути лише індивідуальним предметом. Адже кожна, навіть найпримітивніша загальність і множина вже вказує на зібрання багатьох індивідів і через це на більш-менш примітивну логічну активність, у якій зібране вже дістає категоріального оформлення, або узагальнення. Первинними субстратами, отже, є індивіди, індивідуальні предмети; а кожне можливе судження, зрештою, пов’язане, хоча й доволі опосередковано, з індивідуальними предметами. Якщо його субстратами є загальні предметності, то вони самі врешті-решт указують на узагальнення, яке охоплює множинність передданих індивідів. Це, зрештою, стосується також цілком невизначених, формально-аналітичних