столик і стілець. Другий вагон – їдальня. Посередині стояв стіл, круг нього стільці, на підлозі гарний килим, і всюди безліч квітів. Третій вагон правив за бібліотеку, де, окрім книжок, зберігались найдорожчі іграшки короля. В четвертому була кухня, в п’ятому їхала палацова служба: кухар та лакеї, а в шостому – валізи, повні речей.
Діти весь час виглядали у вікна й розважалися. Поїзд зупинявся тільки на великих станціях, коли в паровоз доливали воду. Вагони котилися так легко, що не знати було ні шуму, ані погойдування. Увечері мандрівники повкладалися спати, а вранці прокинулися вже за кордоном.
Коли Мацюсь умився й одягнувся, з’явився з привітанням посол іноземного короля. Він сів у поїзд уночі, не спав від самого кордону, але не хотів турбувати короля Мацюся, бо той перебував тепер під його опікою.
– Коли я прибуду в столицю вашого короля?
– За дві години.
Мацюсеві було дуже приємно, що королівський посол не розмовляє з ним іноземною мовою. Щоправда, Мацюсь уже знав кілька іноземних мов, проте завжди приємніше розмовляти рідною.
Важко змалювати прийом, влаштований Мацюсеві. В столицю іноземної країни він в’їжджав не як переможець міста, фортець і мурів, а як переможець сердець усього народу. Старий сивий король цієї держави зі своїми дорослими дітьми й онуками чекав його на вокзалі. Тут було стільки зелені й квітів, наче це був чудовий сад, а не залізнична станція. З гілочок і квітів було сплетено напис: «Ласкаво просимо, довгожданий юний друже!» Мацюся привітали чотирма довгими промовами, у яких його названо добрим, мудрим та бойовим королем і пророковано, що він пануватиме так довго, як не панував іще жоден король. На срібній таці йому піднесли хліб і сіль. На груди почепили найвищий орден Лева з величезним діамантом. Старий король поцілував його так сердечно, що Мацюсеві пригадалися його покійні батьки, і сльози набігли йому на очі. Оркестр, знамена, тріумфальні арки. На балконах килими й прапори.
В машину Мацюся внесли на руках. Вулиці заполонило стільки людей, що, здавалося, вони з’їхалися сюди з усього світу. Оскільки учнів відпустили зі шкіл на три дні, – діти усі теж були на вулиці. Так Мацюся ще ніколи не вітала навіть його власна столиця.
На майдані перед королівським палацом зібрався величезний натовп. Люди не хотіли розходитися, вимагали, щоб Мацюсь вийшов на балкон.
– Хай він нам що-небудь скаже! – кричав натовп.
Уже було надвечір, коли Мацюсь нарешті з’явився на королівському балконі.
– Я ваш друг! – гукнув він.
Пролунав гарматний салют. Спалахнули фейєрверки та бенгальські вогні. Ракети розсипалися в небі червоними, синіми та зеленими зірочками. Було дуже гарно.
І почалися бали, вистави, поїздки за місто, у високі гори та величні замки в старих лісах; полювання, огляди військ, знову врочисті обіди, знову театри.
Онуки й онучки старого короля забажали віддати Мацюсеві усі свої іграшки. І він став власником двох чудових коней, маленької гармати зі справжнього