і дорослі побоювалися за його здоров’я.
А іншого разу сталося таке. Мацюсь знову грався в коло з дівчатками, аж тут до них підійшло кілька хлопчаків і один вигукнув:
– Дивіться – хлопець грається з дівчатами! – і хлопчиська почали сміятися.
Король Мацюсь помітив, що й справді лише він грається в коло.
– Ходи краще з нами гратися, – сказав перший хлопець.
Мацюсь пильно глянув на нього. О, та це ж Фелек, той Фелек, з яким Мацюсь так давно хотів познайомитись. Фелек теж пильно подивився на Мацюся й закричав на весь голос:
– Гляньте, який він схожий на короля Мацюся!
Мацюсеві стало страшенно соромно, коли всі почали дивитися на нього, і він хотів якнайшвидше втекти до ад’ютанта, який теж, щоб його не пізнали, був одягнений у звичайний костюм. Та чи то кваплячись, чи соромлячись, Мацюсь упав і здер коліно.
На засіданні ради міністрів було ухвалено заборонити королю ходити в сад. Зрозуміло, треба виконувати всі королеві забаганки, але ходити в звичайний сад йому не можна. Там граються невиховані діти, які чіплялися до Мацюся й сміялися з нього, а рада міністрів не може дозволити, щоб з короля сміялися, бо це не личить королівській честі.
Страшенно засмутився Мацюсь і довго думав про дві свої веселі прогулянки до звичайного саду, поки раптом не згадав про Іренчину мрію. «Вона хоче мати ляльку, велику, аж до стелі». Ця думка не давала йому спокою. «Я – король, отже, маю право наказувати. А тим часом я повинен чомусь усіх слухатись. Вчуся читати й писати, як і всі інші діти. Мушу мити вуха, шию й чистити зуби так само, як і вони. Таблиця множення однакова й для королів, і для інших. То навіщо ж мені бути королем?» Обурився Мацюсь і під час аудієнції зажадав дуже голосно від старшого міністра купити найбільшу ляльку, яка тільки є на світі, й надіслати Іренці.
– Ваша королівська величність, звольте зважити… – почав був старший міністр.
Мацюсь одразу догадався, як буде далі: цей нестерпний чоловік довго говоритиме щось незрозуміле, і, зрештою, з лялькою нічого не вийде. І Мацюсь пригадав, як одного разу цей же міністр так само почав щось пояснювати його батькові. Тоді батько-король тупнув ногою й сказав: «Я вимагаю цього беззаперечно!»
Отож і Мацюсь так само тупнув ногою й дуже голосно сказав:
– Пане міністр, знай, що я вимагаю цього беззаперечно!
Старший міністр здивовано глянув на Мацюся, потім записав щось у блокнот і буркнув:
– Я подам вимогу вашої величності на розгляд ради міністрів.
Що говорилося на засіданні ради міністрів, невідомо, бо нарада відбулася при замкнених дверях. Ухвалено, проте, купити ляльку, і міністр торгівлі два дні бігав по крамницях і оглядав найбільші ляльки. Але такої великої ніде не було. Тоді міністр торгівлі викликав на нараду всіх промисловців, і один фабрикант зголосився за великі гроші зробити за чотири тижні таку ляльку на своїй фабриці. А коли лялька була готова, він виставив її у вікні своєї крамниці з написом: «Постачальник двору його королівської величності виготовив цю ляльку для