Легко можна б попередити. Може, я навіть повинен? Щось мені здаються підозрілими його очі, а морда – то зовсім розбишацька. Але я мусив би залізти аж на горбок, а це анітрошечки мене не приваблює. Така спека!.. Та й польові миші могли б тим часом поцупити дещо з тих колосків, які я наскладавз таким трудом! Адже це моя тяжка праця! Е… хай кожне пильнує своєї справи. Не піду. А гусятниця теж не мальована: як має час співати, то має час і глядіти. Співає гарно, ніде правди діти. Однак спершу служба, а потім спів. Адже на те вона там і сидить, щоб гусей стерегти. А пес? І пес теж – невелика цяця! Вміє гарчати на мене і повертатись хвостом, то й лиса може побачити в кущах. Буду я ще про чужі гуси дбати! Що мені з того? Хіба що там яка гуска ґелґне: «Дякую!» Велика честь. Ха-ха-ха!
Тут він свиснув, засміявся і, блиснувши чорними очицями, припав на передні лапки і почав старанно підгризати колоски при самій землі.
Хом’як – запопадливий господар; а разом з тим і поганець, бо, крім поля і праці на ньому та користі з тої праці, нічого більше його не цікавить, дбає тільки про себе, більш ні про кого.
Марися любить придивлятись до його старанних зусиль, коли він по межі тягне до своєї нірки запаси на зиму; вона милується ним, поки колоски не сховають його, і називає його «своїм хом’ячком». І як тільки тваринка зникне в хлібах, вона поглядає на гусей, на луку, потім її погляд падає на синенькі і жовті квітки, що ростуть біля її ніг, над ровом, усюди.
У повітрі вже страшна задуха, сонце пече, аж Гасьо висунув язик і голосно дихає. На чолі сирітки виступив піт, але вона не зважає на це, плете віночок і наспівує:
Служила сирітка в злої господині,
А їй помагали ті волошки сині.
Служила сирітка та й на чужій ниві,
А їй помагали пташки щебетливі!
Гиля, гуси, гиля!
Саме в цю хвилину чуйний Гасьо загарчав раз і вдруге. В кущах ліщини, що росла під самим лісом, щось поворухнулось, зашелестіло і затихло. Гасьо піднявся на передні лапи і, нашорошивши вуха, чекав, що буде далі.
Шелест знову почувся, але знову затихло.
Гасьо загарчав і вишкірив зуби.
Та Марися не чула нічого. Наче та пташина на гілці в гаю, розспівається і не чує тихих кроків кота, що підкрадається, уся віддана своїй пісні. Так і ця сирота нічого довкола не бачила, не чула і співала далі.
Служила сирітка в злої господині,
А їй помагали ті волошки сині.
Служила сирітка та й на чужій ниві,
А їй помагали пташки щебетливі…
Тим часом з кущів виткнулась чудернацька постать малого чоловічка з головою в червоному ковпаку, з сивою бородою і в окулярах на величезному носі. Висунулась і почала кивати до Гася пальцем.
Зірвався пес і скочив до кущів, але та постать вже з іншого, дальшого куща кивала до нього пальцем. Гасьо кинувся далі, але цей дивний чоловічок у червоному ковпаку показувався вже деінде і кивав пальцем.
Чим далі собака віддалявся до лісу, тим скоріше червоний ковпак миготів поміж корчами то вправо, то вліво, аж доки не опинилися обидва в глибині бору