з ним і нас.
І віджени не літню прохолоду,
Бо «кушкатись» у одяг сил нема,
Та подаруй нам лагідну погоду,
Адже це літо все ж, а не зима.
* * *
Від небуття і аж… до небуття.
Це час для нас відведений Ярилом.
Його ми називаємо життям,
І лише день цього життя мірило.
А ми скептично ставимось до дня
Та іноді його й не помічаєм,
І біжимо весь вік свій навмання,
І день за днем роки життя втрачаєм.
Цінуймо дні, «цеглиночки» буття,
Бо кожен з них – маленьке справжнє диво.
Бери від дня все, що дає життя,
І проживи змістовно і… красиво.
* * *
У небі післягрозовому
Блукає місяць одинокий.
Йому там сумно, молодому.
І він у задумі глибокій:
Куди поділися кохані
Його подружки-зіроченьки?
А може, вийшов він зарані?
Чи може, дощик чималенький
Із блискавицями і громом
Перелякав їх дуже нині?
Тому й втекли вони додому
Й сховались в небі темно-синім.
Тож і не треба їх шукати
Тобі, ще дуже молодому…
Зірки у хмарах будуть спати.
І ти, мабуть, йди спать додому.
* * *
Прорвалось «черево» небесне,
І цілу ніч тече вода…
Однак, якщо сказати чесно,
Така ось злива – не біда.
Земля вологу набирає,
Мабуть, на всі прийдешні дні,
Бо знає, що її чекає…
Чогось здається так мені.
Прогноз нам спеку обіцяє,
А не дощі і холоди.
Тож без води, це кожен знає,
І ні туди і ні сюди…
Тому дощу радіти треба,
Що прилетів до нас здаля,
Бо він – дарунок щедрий неба,
Щоб плодоносила земля.
* * *
Красиве небо… Що не день – все різне!
То ніжне, мов троянди пелюстки.
А то суворе, з блискавками, грізне,
І кожен раз на відстані руки.
До нього доторкнутись лише треба,
Щоб у душі з’явилось відчуття,
Що ти і сам частинка цього неба
Мінливого, як нинішнє буття.
* * *
Здається, літо знову повертається,
Дощами небо вимивши так чисто.
І сонце вранці щиро посміхається,
В обійми беручи ще сонне місто.
Дніпро з глибоким небом сперечається,
Хто з них синіше, хто з них красивіше.
І день для вас вже звично починається
Моїм простим і теплим літнім віршем.
* * *
Вже скільки нами пройдено доріг,
Вже скільки справ ми у житті зробили…
Сьогодні сорок п’ять минає літ,
Як ми шкільний поріг переступили.
Хто облисів, а в кого – сивина,
А хто й пішов небесними шляхами…
Та всі вони, як і ота весна,
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен