добро…
У вірші передать немає сили,
Як це безмежно боляче було…
Рознесло лихо земляків по світу.
Вже деяких згубились і сліди.
І ліс росте вже, а не льон чи жито
На місці Вільчи й спільної біди.
Однак я мрію, що пора настане,
І, повернувшись з виру небуття,
В моїм Поліссі Вільча знов постане,
І завирує в ній нове життя!
В житті нічого вічного немає,
Й саме життя теж має береги.
Казали ж древні, що усе минає,
Минуть і ці, квітневі вже, сніги.
Наступить ранок, і в безмежне небо
Заллє світанок сонячну блакить…
За будь-чого у краще вірить треба!
Бо як без віри в цьому світі жить?
* * *
День останній квітневий так стрімко згаса.
Сонце теж разом з днем догорає.
І блакитні до цього іще небеса
Запалали малиновим краєм.
Сад завмер в сутінковій якійсь німоті,
Потонув в ароматі цвітіння,
І в темніючій швидко небес висоті
Проросло вже зіркове насіння.
Гомінкі затихають птахів голоси,
Що весь день безупинно лунали.
Лиш вечірні дрібненькі краплини роси
На траві, юній ще, заблищали.
Весняна ніч згасила останні вогні,
Тільки ранок засвітить їх знову.
Спать пора вам усім, а також і мені,
Бо руйнує цю тишу вже слово.
* * *
Неначе потяг, продзвеніла злива
І у нічну помчала далину.
Кипучий сад, весь мокрий і щасливий,
Святкує теплу зливу весняну.
Він потопає в цвіту ароматі,
Як у парфумах, що цей дощ розлив.
Весняна злива – це і справді свято
В найкращому з існуючих світів.
* * *
З Христовим Воскресінням всіх вітаю!
Він смертю смерть в свій час здолати зміг.
І щоб Христос, я нині вам бажаю,
Домівок ваших освятив поріг.
Щоб він звільнив наші серця і душі
Від тих гріхів, що зроблені були,
Щоб ми весь вік, на морі чи на суші,
Щасливо далі й праведно жили.
Щоб гнів і зло нам душу не гнітили,
А в ній зростали зерна доброти…
Хай дасть же нам він розуму і сили,
Щоб з чистим серцем по життю іти.
Христос Воскрес!
Христос Воскрес!
Христос Воскрес!
* * *
Ви не спите? А дарма, дарма, друзі!
Давно пора уже відпочивать.
Ви лишень гляньте! По усій окрузі
У ніч квітневу всі дерева сплять.
Ночей безсонних буде ще багато,
Хоча й пережили вже не одну.
Ця тиха ніч – то не буденне свято.
Тож порадіймо спокою і сну.
* * *
Тоне місяць у духмяній піні
Весняних задумливих садів.
Хоч за віком давні, але нині
Вони якось зовсім молоді…
Все буяє, все цвіте довкола
В ці, юнацькі