є епізод у Галицько-Волинському літописі, де описано, як хан Телебуга в 1287 р. змусив волинських князів піти з ним на Польщу. Варто його навести повністю:
Князь Володимир Василькович
«…захотів піти окаянний і нечестивий Телебуга на Ляхів. І зібрав він силу велику, – бо забув він про кару Божу, що збулась над ним в Уграх і про що ми по-переду сказали, – і прийшов до Ногая. Та була межи ними обома неприязнь велика, і Телебуга послав [послів] до задніпровських князів і до волинських, – до Льва, і до Мстислава, і до Володимира, – велячи їм піти з собою на війну; тоді ж були всі князі в неволі татарській. І так рушив Телебуга на Ляхів, зібравши силу велику.
І коли прийшов він до [ріки] Горині, то зустрів його Мстислав з питтям і з дарами. І пішов він звідтіля мимо Крем’янця до Перемиля. Тут його зустрів Володимир-князь із питтям і з дарами на [ріці] Липі. А після цього догнав його Лев-князь коло [села] Бужковичів і з питтям, і з дарами. А коли ж прийшли вони на бужківське поле, то тут оглянули свої полки, і князі думали, що їх переб’ють, а городи візьмуть. Але звідти пішли вони до [города] Володимира і стали на [селі] Житані, а Телебуга поїхав оглядати город Володимир; інші ж говорять, що ніби він і в городі був, та це невідомо.
У неділю ж, після Микулиного дня на другий день, минули вони город. Бог ізбавив [од них] своєю волею, і не взяли вони города, але насильство велике чинили в городі і пограбували добра незчисленне множество і коней. І тоді нечестивий Телебуга пішов у Ляхи.
Але зосталися другі татари коло Володимира годувати охлялих коней, і ці зробили пустою землю Володимирську. Не давали бо вони навіть із города вийти за покормом, а якщо хто виїхав, – [то] тих побили, а других захопили, а інших обдирали і коней однімали. І в городі померло в облозі, за гнівом Божим, незчисленне множество.
А коли Телебуга ішов у Ляхи, то з ним ішли всі князі через неволю татарську: Лев-князь із сином своїм Юрієм [і] з своєю раттю, а Мстислав зі своєю раттю, а Володимир зі своєю раттю»194.
Певним чином правителів королівства Русі рятувало те, що в самій Золотій Орді політична ситуація була непростою. Після смерті хана Менгу-Тимура (близько 1280 р.) великого впливу в цій державі набув хан Ногай (?—1299—1300)195. Спочатку на золотоординському престолі опинився онук Батия Туда-Менгу, а в 1287 р. у результаті палацових інтриг на його місце прийшов Телебуга, про якого вже йшлося в наведеному уривку Галицько-Волинського літопису.
За часів Данила й Василька про помітну залежність від татар не йшлося. Однак за їхніх нащадків ця залежність посилилась. Ні один із них не іменується королем, тобто не пов’язує себе із західною політичною традицією. Більше того – вони разом з татарами воюють проти західних сусідів. Якби так справи пішли далі, Волинь і Галичина могли з часом перетворитися в улус Золотої Орди, як це сталося зі східними землями колишньої Русі.
Щодо Ногая, то він правив західними землями Золотої Орди. Приєднав до своїх володінь землі в пониззі Дунаю й, можливо, Добруджу. Здійснював