Рейчел Рой

Оденься для успеха. Искусство выглядеть стильно


Скачать книгу

особисто перевіряти те, як складено білизну, щотижня чистити срібло, вибивати килими, щосезону міняти штори на вікнах, перераховувати посуд, обирати разом із кухарем меню на день, вишивати монограми чоловіка на його особистій білизні, народжувати йому спадкоємців.

      Їй виповнилося лише двадцять один, коли Луї Дітріх, покірний долі, прибув до її батьків, щоб віддати данину поваги. Під належним наглядом матері Йозефіна дивилася, як він наближається до неї. Тоді її настільки вразила його чоловіча врода, що замість того, щоб опустити очі долу та нишком поглядати на нього, вона зупинила невідривний погляд на його обличчі.

      – Фройляйн Фельсінг,– промурмотів він неголосно, торкнувшись губами тильного боку її прохолодної долоні, що для цієї чутливої, але неяскравої дівчини було наче грім серед сонячного дня. Вона негайно покохала його! Довічна пристрасть, незаперечна, незрозуміла, часом небажана, незважаючи на всі зради, суперечки, що переходили у війну, навіть по той бік смерті, до останнього її дня, обрушилася на неї…

      На ній була біла мереживна, ретельно дібрана накидка, гарна й водночас досить тепла для холодного зимового дня. Традиційний віночок з миртових квітів підтримував її весільну вуаль, краї якої були низько опущені, підкреслюючи незайманість нареченої: вікторіанська дівчина у новому едвардіанському вбранні. Луї, якому довелося відмовитися від вишуканості військового вбрання заради не менш молодечої форми лейтенанта елітного підрозділу імперської поліції, височів біля неї в мундирі глибокого сливового кольору, багато оздобленому золотавими галунами. Молодята проказали належні обітниці, як і вимагала церемонія.

      Надворі був грудень 1898 року; їй було двадцять два, йому – тридцять.

      Вони переїхали до власного будинку в Шонеберзі, модному районі Берліна. Це було справді гарне місце з численними високими тополями, садами, що потопали у квітах, невеличкими площами, де призначали побачення закохані, та новітньою архітектурою. Граціозно вигнуті вуличні ліхтарі нещодавно були електрифіковані; темно-зелені тролейбуси також більше не потребували коней, щоб їздити вулицями,– натомість вони наче хизувалися своїми електричними штангами, що з’єднували їх з новим століттям.

      Йозефіна керувала своїм маленьким господарством із набагато більшою ефективністю, ніж можна було б чекати у її віці. Все в будинку сяяло, світилося, працювало належним чином. Луї був просто зачарований цією серйозною молодою жінкою, єдиною метою якої було догодити йому.

      Бути одруженим – це, врешті-решт, мало свої плюси.

      Коли повитуха оголосила, що в нього народилася донька, Луї сприйняв цю новину простим знизанням гарно пошитих мундирних плечей та із почуттям виконаного обов’язку наказав осідлати коня. Батько міг би бути розчарованим тим, що на світ з’явився не хлопчик, але жодна дитина Луї не мала що успадкувати, тож було не надто важливо, хто саме народився – хлопчик чи дівчинка.