навчатись, не зганяв ні на кому свого гніву, не повторювавсь помилок. На жаль, його життя було коротким, він умер. Тепер таких уже нема. Не чути, щоб хто-небудь любив навчатись.
Цзихуа було послано до Ци. Учитель Жань прийшов прохати для його матері зерна.
Учитель відповів:
– Відсипай їй великою мірою.
Той знову попросив:
– Прошу додати.
– Відсип удвічі більше, – було за відповідь.
Учитель Жань відсипав більше в сотню з верхом разів.
Учитель сказав:
– Чи, від’їжджаючи до циської землі, їхав на ситих конях, одягнений у халат. Я чув, чеснотливий муж допомагає людям не тоді, коли вони багаті, а коли бідні.
Коли Юань Си став управителем дому Вчителя, Учитель дав йому дев’ять сотень мір зерна. Юань Си відмовився.
Учитель сказав:
– Не відмовляйся, краще допоможи сусідам, землякам.
Учитель висловився про Чжунгуна:
– Нехай би навіть люди не бажали, хіба відкинуть гори і потоки бичка з орної череди з рогами рівними й рудою шерстю?
Учитель сказав:
– Хуей міг по три місяці не розлучатися в своєму серці з людяністю, натомість в інших її стає лише на день чи місяць.
Доброчинний із Молодших спитав:
– Чи можна залучити Чжун Ю до правління?
Учитель відповів:
– Ю – людина рішуча. Із чим він не впорається на службі?
– А чи можна і Ци залучити до правління?
– Ци – людина з поняттям. І з чим він не впорається по службі?
– А чи можна і Цю залучити до правління?
– Цю багато чого вміє. Із чим він не впорається по службі?
Молодший посилав по Мінь Цзицзяня, щоб поставити його управителем у своєму селищі Бі. Та Мінь Цзицзянь сказав посланцю:
– Ти відмовся за мене ладненько. Якщо знову зватиме, переселюся за річку Вень.
Боню хворів. Учитель навідав його і, взявши через вікно за руку, сказав:
– Який жаль! Він умирає, така доля. Таку людину й уразила така недуга! Таку людину й уразила така недуга!
Учитель сказав:
– Яка гідна людина Хуей! Живе в убогому провулку, задовольняючись мискою рису і коряком води. Інші не витримують таких труднощів, Хуей не зраджує ці радості. Яка гідна людина Хуей!
Жань Цю сказав:
– Не те щоб мені не подобалася ваша путь, але сил моїх не стає.
Учитель відповів:
– У кому сил не стає, на півдороги кидають. А ти ще не починав іти!
Учитель прохав Цзися:
– Ти будь, як чеснотливий муж, ученим, Не будь учений, як мала людина.
Коли Цзию став управителем Учена, Учитель у нього спитав:
– То як, чи знайшов там кого-небудь собі?
Цзию відповів:
– Знайшов Таньтай Меміна. Він не йде манівцями і з’являється в моєму домі лише в справах служби.
Учитель сказав:
– Мен Чжифань був скромним. Під час утечі перебував в ар’єргарді, але перед в’їздом у місто хльоснув свого коня і мовив: «Я не посмів би їхати позаду, та кінь не йшов уперед».
Учитель сказав:
– У