біля річки. – Цей злочин точно можна попередити?
Він повернув до мене своє обезсилене обличчя.
– Здоровий глузд міста, у якому повно людей, проти безумства однієї людини? Боюсь, Гастінґсе, – я дуже боюсь. Пам’ятаєте про довготривалий успіх Джека-Різника?
– Це жахливо, – відповів я.
– Божевілля, Гастінґсе, страшна річ… Мені страшно… Мені дуже страшно…
Розділ дев’ятий
Убивство в Бексгіллі-на-морі
Я досі пам’ятаю, як прокинувся вранці двадцять п’ятого липня. Було десь о пів на восьму.
Пуаро стояв біля мого ліжка й легенько тряс мене за плече. Лише один погляд на нього, і зі стану напівпритомності я перейшов до цілковитого оволодіння собою.
– Що трапилося? – запитав я, різко підвівшись. Відповідь, що пролунала, була доволі простою, та в ці три слова було вкладено всю гаму емоцій.
– Це вже трапилось.
– Що? – закричав я. – Маєте на увазі… але сьогодні – двадцять п’яте.
– Це трапилося минулої ночі… точніше сьогодні рано-вранці.
Я вискочив із ліжка, і, поки нашвидкоруч одягався, він коротко переповідав, що саме довідався з телефонної розмови.
– На пляжі в Бексгіллі знайшли тіло дівчини. Її ідентифікували як Елізабет Барнард, кельнерку з одного кафе, вона мешкала з батьками в маленькому новому будиночку. За медичними показами, час смерті – між 11 : 30 та першою ночі.
– Вони впевнені, що це саме той злочин? – запитав я, намащуючи щоки пінкою для гоління.
– Власне, під тілом знайшли довідник «АВС», розгорнутий на сторінці потягів до Бексгілла.
Я здригнувся.
– Який жах!
– Faites attention23, Гастінґсе. Не хочу ще однієї трагедії у власному помешканні!
Я понуро витер кров з підборіддя.
– Який план нашої кампанії? – запитав я.
– За кілька хвилин по нас приїде машина. Принесу вам чашку кави сюди, щоб не затримуватись.
За двадцять хвилин ми вже перетинали Темзу, поспішаючи з Лондона поліцейською машиною.
Із нами їхав інспектор Кром, що був присутній на нещодавній нараді, він офіційно очолював розслідування.
Кром суттєво відрізнявся від інспектора Джеппа. Набагато молодший, мовчазний та поважний. Освічений і начитаний, він був, як на мене, трішки самовдоволеним. Він нещодавно відзначився, розкривши серію вбивств дітей, – терпляче вислідив злочинця, і той уже був у Бродморі24.
Кром, очевидно, був вдалим вибором інспектора для цієї справи, але, на мою думку, він був занадто в цьому переконаний. Із Пуаро він поводився трохи зверхньо. Ставився до нього як молодший до старшого, проте доволі самовпевнено, наче школяр з елітної школи.
– Я мав тривалу розмову з доктором Томпсоном, – мовив він. – Його дуже цікавлять «ланцюжкові», чи «серійні», вбивства. Це – результат особливого викривленого типу менталітету. Простій людині, звісно, важко зрозуміти різні тонкощі, очевидні з погляду медицини. – Він прокашлявся.