в танці, вона крутилася яскравим метеликом, елегантно виписуючи па… Світлі водограї її волосся перестрибували хвильками в такт музиці. І ти встигав за тими рухами, і на диво публіці робив це досконало, легко. І хоча в той вечір на площі Ринок танцювало багато пар, та очі глядачів і тих, хто був не проти повальсувати, були прикуті саме до вас – до тебе і твоєї партнерки. Бачиш, я вже забула, як її звати? Оленка, здається. А може, Іринка. Це не важливо! Важливо те, що ваш танець раптово обірвався. Чубатий, високий хлопчина, нічого не пояснюючи, накинувся на тебе з кулаками. Ніхто не встиг анічогісінько зрозуміти. Мить – і ти лежиш долілиць, ніс твій розбитий і з нього цебенить кров. Хлопчина хотів добити тебе лежачого ще й ногами, та йому не дозволили. П’яний Отелло приревнував свою Дездемону, Оленку чи то Іринку і до тебе, і до вальсу. Я тоді прикладала хустинку тобі до носа, намагалася зупинити кров. Ніхто більше чомусь не зголосився допомагати. Оленка чи то Іринка потягла додому ревнивого нареченого, а ваше місце на танцполі зайняли інші пари, які вальсували, можливо, не так красиво й натхненно, але технічно досить незле.
А потім ми сиділи біля Нептуна на площі Ринок і їли морозиво. Ти розповідав про те, що танці – це твоє хобі. І в цьому «винна» твоя бабця Марта – в минулому доволі відома й успішна балерина. В балеті швидко йдуть на пенсію. Та твоя бабуся протрималася досить таки довго – до 45 років, хоч і робила невеличку перерву, коли народжувала твого батька. Ти казав, що бабуся Марта дуже переймалася, що в родині народжувалися тільки хлопці і передати свій талант нікому. Ти був єдиним її онуком, то вона все ж таки переконала сина віддати тебе принаймні на бальні танці… Твій батько погодився за умови, що паралельно ти ходитимеш на тхеквандо. І ти ходив, і сьогодні руки чесалися натовкти пику Оленчиному чи то Іринчиному кавалеру, але… Ти стримався, тому що Іринка чи то Оленка вагітна і нервувати їй не можна. До того ж наречений може передумати ставати чоловіком – і що тоді робити матері-одиначці? «Він до всього ще й шляхетний!» – ось що я про тебе тоді подумала. «До всього» – розумієш? Тобто вже тоді для мене ти був особливим, наче з якогось іншого тіста зліплений.
Так, ти був геть не схожим на тих хлопців, з якими мені досі доводилося спілкуватися. Здебільшого це мої однокласники, бо серед одногрупників лишень один хлопець. Я народилася й виросла в крихітному районному центрі на Львівщині, до якого навіть електрички не їздять. Моє геть невисоке містечко, в якому п’ятиповерхівки – це вже висотні будинки, з одного кінця в інший можна пройти неквапною ходою за якусь там годину. В центрі моєї батьківщини біля мерії пасуть коней та корів місцеві осілі цигани. В моєму містечку лишень дві школи – середня та восьмирічна. Зате аж два пам’ятники Шевченку, один Бандері і чотири храми – римо-католицький, греко-католицький, православний, київського патріархату та автокефальний православний. Усі мої хлопці-однокласники вправно грали футбол на шкільному стадіоні у вільний від уроків, сапання городів чи випасання худоби час, взимку після уроків вчилися грати на баяні в місцевій музшколі