Лімі знов настав період сплутаного часу, і адалана вийшла на сцену. У ніс вдарив огидний запах туалету в її кімнаті, і вона відразу залишила сцену, поки не знудило. Вона лишилася поруч і стала слухати інших, але нічого не зрозуміла. рейджен помітив її внутрішнім оком і обізвав падлом за те, що вона зробила. А потім додав, що вб’є її, якщо випаде така нагода. адалана у відповідь закричала, що і сама себе вб’є.
артур спробував з нею поговорити, але через домінантне становище рейджена в умовах цієї клініки всі ментальні системи відключилися. артур почувався як авіадиспетчер, який без своїх радарів і приладів намагається запобігти катастрофі, а всі пілоти сліпі й божевільні.
Потім на сцену вийшов девід – закричав і почав битися головою об стіну. Маленька крістін заплакала. Вгамувати лють рейджена могли тільки діти, а особливо крістін. Він розумів, що періоди сплутаного часу шкодять дітям, які можуть випадково вийти на сцену та опинитися в небезпеці. рейджен не хотів відмовлятися від домінантної позиції, але погодився передати артуру право головувати в цьому ментальному бедламі. Так артур отримав змогу обирати, кому виступати в новому середовищі клініки.
Він одразу випустив на сцену аллена.
аллен нерухомо лежав на ліжку. Було таке відчуття, що від першого ж руху тіло розсиплеться, наче сухе печиво. Від антипсихотичного засобу «Стелазин», що його прописали йому лікарі як транквілізатор, у роті пересохло, а губи потріскалися. Здавалося, що ліжко разом з ним невпинно обертається, і довелося схопитися руками за матрац, аби не впасти на підлогу. Через коротку вовняну ковдру, що прикривала його груди, волосся піднялося сторчма, і все тіло свербіло. Почухатися він не ризикував. А найгірше те, що треба було розплющити очі й роздивитися, що тут коїться. Протягом сплутаного часу в аллена не було можливості ні з ким поговорити, тож він і гадки не мав, де саме опинився й чому.
Надмірна цікавість могла й убити.
аллен позіхнув, потягнувся й потер обличчя долонями, щоб збудити відчуття. У новій кімнаті були вичищені до блиску рожеві стіни, що якимось неймовірним чином мали все одно брудний вигляд. Ліжко дране. Туалет з тарганами. Подерта шафка без ручок на шухлядах. Пошкрябане жерстяне дзеркало на стіні. От би зараз барабани! Щоб хоч трохи розвіятися. Натомість він вистукав якийсь ритм об шафку.
Почувся гучний металевий дзвін, що вмить розбив тишу. Ключі. По спині побігли мурахи. Ключі тюремного наглядача. Це не палата лікарні – це бісова камера!
М’язи на горлі напружилися. Тіло трусило від холоду й страху. Він швидко витер рукою сльози з очей – цього ніхто не має бачити. Двері почали відчинятись, і він уперся в них злим поглядом, чекаючи на візитера.
Увійшов товстенний наглядач, реготнув і кинув:
– Вставай, Сивіло! Берло не чекатиме!
аллен, похитуючись, підвівся, кинув оком у пошкрябаний шматок металу, звідки на нього подивилося власне обличчя. Він ледь не розсміявся. Дрижаки вгамувалися. Він уже десятки разів отак опинявся хтозна-де – чого ж зараз