механізм, що стоїть за цими даними, доктор Орніш вирішив дослідити, як зміни в поведінці впливають на активність генів саме у клітинах простати. Він узяв зразки РНК простати піддослідного перед початком участі у програмі змін у способі життя й через три місяці по тому. Результати дослідження, опубліковані 2008 року, виправдали сподівання: вони засвідчують, що програма зі способу життя за Орнішем змінила функціонування понад 500 генів у простаті. Вона стимулювала гени, що мали переважну дію проти раку, та пригнічувала ті гени, що сприяли прогресуванню хвороби. Одному з піддослідних, Джекові Мак-Клеру, поставили діагноз «рак простати» чотири роки тому. Після трьох років участі у програмі в нього не виявили жодного із симптомів хвороби: «У моїй останній біопсії вони взагалі не змогли виявити жодних ракових клітин. Я не кажу, що вилікувався від раку. Просто вони не можуть виявити його слідів». Дін Орніш припускав, що це дослідження має дати надію тим, хто боїться, нібито генетична схильність прирікає їх на рак: «Часто люди кажуть: я маю погані гени, то що можу зробити? А виявляється, що ви можете зробити набагато більше, ніж думаєте».
Фактично ракові клітини можуть і не бути тими несправними частинами нашого біологічного механізму, що прирікають нас на хворобу. У 2009 році дві незалежні дослідницькі групи – одна у Квебеку, а інша в Каліфорнії – перевернули наше розуміння генних причин раку молочної залози та раку простати, спростувавши навіть саму думку про те, що наші гени зумовлюють ризик померти від таких хвороб. Читаючи ці дослідження, я згадую усталене поняття «прабатьків», притаманне азійській чи давньоримській культурі. У цих культурах вважали, що привиди прабатьків населяють ті місця, де вони колись жили. Якщо їх тривалий час не вшановувати й не приносити в жертву харчі, то вони можуть насилати всілякі біди на родину. Тож ракові гени, мовляв, діють, немов ці «голодні привиди»: з’являються та мстяться, завдаючи шкоди тільки тоді, коли ми забуваємо про них належно піклуватися.
У Монреальскому університеті команда медиків, яку очолював доктор Парвіз Гадірян, досліджувала носійок генів BRCA-1 і BRCA-2 – генів, що жахають багатьох жінок, бо майже 80 % їхніх носійок ризикують протягом життя захворіти на рак молочної залози. Багато жінок, які дізнаються про наявність у їхньому організмі цього гена, воліють ампутувати собі обидві молочні залози, ніж жити, майже точно знаючи, що вони колись захворіють на рак. І от Гадірян і його команда помітили, що в деяких носійок гена BRCA ризик розвитку раку різко зменшується. У чому полягало їхнє відкриття? Що більше фруктів та овочів споживали жінки з небезпечним геном, то нижчим ставав рівень ризику захворіти на рак. У жінок, що споживали до 27 різних фруктів та овочів на тиждень (різноманітність тут, очевидно, має значення), рівень ризику зменшувався аж на 73 %.
В Університеті Сан-Франциско команда професора Джона Вітте зробила схоже відкриття щодо раку простати. Певні гени зумовлюють вкрай високу схильність до запалення та сприяють перетворенню мікропухлин,