Нарешті, за рік до її смерті від нещасного випадку, тобто смерті, не пов’язаної з цим старим зниклим раком, жінку оголосили пацієнткою, яка «повністю одужала». Отже, цілком здорові на вигляд внутрішні органи пацієнтки, що «вилікувалася» від раку, далі залишалися носіями мікропухлин, приборканих її імунною системою. А тоді ці мікропухлини пересадили в нові організми – Джорджа й Мері-Енн, чиї імунні системи були навмисно ослаблені, щоб не допустити відторгнення пересадженої нирки, і мікропухлини дуже швидко відновили хаотичний інвазійний розвиток.
Завдяки своїй детективній роботі Рона Мак-Кай змогла переконати колег з відділу пересадження нирок припинити щодня давати Джорджу ліки з пригнічення імунної системи. Натомість йому призначили активні засоби зі зміцнення імунітету, щоб якнайшвидше відбулося відторгнення пересадженої нирки – носія меланоми. Через кілька тижнів Джорджу видалили пересаджену нирку. Попри те, що він знову був змушений вдаватися до діалізу, два роки по тому Джордж, як і раніше, жив і не виявляв жодних ознак меланоми. Щойно імунна система відновила природну силу, вона виконала свою місію з придушення пухлин[9].
«Природа не читала наших підручників»
На мишах професора Женґа Цуя дослідники змогли довести, що білі кров’яні тільця здатні за кілька тижнів ліквідувати до двох мільярдів ракових клітин.
Щойно минуло 6 годин після ін’єкції ракових клітин, як черевну порожнину мишей заповнили 160 мільйонів білих кров’яних тілець. Перед лицем такого напливу 20 мільйонів ракових клітин зникли за півдн я́ ! До дослідів на Могутньому Мишеняті та його нащадках ніхто не міг сподіватися на таку мобілізацію імунної системи, яка здатна перетравити рак, що становить 10 % від загальної ваги організму. Ніхто навіть не міг собі уявити, що таке можливе, а імунологи й поготів. Панівний консенсус щодо меж можливостей імунної системи, мабуть, завадив би класичному імунологу приділити увагу феноменальному здоров’ю миші № 6. У цьому переконаний доктор медицини Ллойд Олд, професор ракової імунології в онкологічному центрі Слоуна-Кеттерінга у Нью-Йорку. Звертаючись до професора Женґа Цуя, який не знався на імунології до того, як несподівано натрапив на мишу № 6, Ллойд Олд писав: «Ми маємо бути вдячними за те, що Ви не були імунологом. У противному разі Ви обов’язково б викинули ту мишу без зайвих вагань». На що професор Цуй відповів: «Ми радше маємо бути вдячними за те, що природа не читає наших підручників!»
Ресурси тіла та його потенціал протистояти хворобі дуже часто недооцінює сучасна наука. Безперечно, у випадку з Могутнім Мишенятою надзвичайна опірність пов’язана з його генами. А як щодо тих, хто, як і я, а може, як і ви, не наділені такими винятковими генами? До якої міри можемо ми покладатися на «звичайну» імунну систему, щоб розв’язати надзвичайні завдання?
У науковій статті, опублікованій 2007 року в журналі «Nature», дослідили імунний потенціал цілком звичайних мишей, позбавлених