спостереження знизився на 60 % у людей, які перейшли на здоровий спосіб життя. Збільшення тривалості життя стало не єдиною користю: англійські дослідники дійшли висновку, що люди, які вели здорове життя, за біологічним віком були на 14 років молодші протягом усього періоду спостереження. Вони енергійніше працювали, мали злагодженіші стосунки в сім’ї, ліпше зосереджували увагу на чомусь і ліпше запам’ятовували інформацію, а також відчували менший фізичний дискомфорт. У своєму висновку вчені з Кембриджського університету пояснюють: «Отримано численні дані про те, що такі поведінкові фактори, як харчування, куріння, фізична активність, справляють величезний вплив на здоров’я».
Важливість обмеженого споживання рафінованого цукру та білого пшеничного борошна підтверджує новий аналіз, здійснений Американським інститутом жіночого здоров’я. Дослідження засвідчило, що зв’язок між ожиріння та раком молочної залози залежить від рівня інсуліну у крові, а отже, від рівня споживання цукру. Дослідження також довело, що цукор впливає на розвиток раку молочної залози може навіть більше, ніж гормонозамісна терапія.
У листопаді 2008 року в журналі «Cancer» опублікували статтю, яка наочно підтвердила доцільність порад, наданих у книжці «Антирак». За жінками з раком молочної залози й метастазами, поширеними на лімфовузли, спостерігали протягом 11 років після звичайного лікування. Упродовж цих років ті пацієнтки, які, крім медичного лікування, брали участь у програмі правильного харчування, достатнього фізичного навантаження й ефективного керування стресом, на 68 % знизили ризик летальності проти тих, хто отримав традиційне лікування (див. Розділ 9).
Ще одне ретельне дослідження 2008 року здійснив професор Дін Орніш із Каліфорнійського університету в Сан-Франциско, довівши, що зміна способу життя, зокрема харчового режиму, рівня фізичного навантаження, а також зменшення рівня стресу, можуть буквально змінити експресію генів у ракових клітинах (див. Розділ 2).
Відколи опублікували «Антирак», я прочитав понад 100 лекцій у 15 країнах світу. Спілкуючись з людьми, які прийшли мене послухати, я багато дізнався про страх, що його ми маємо щодо раку, і, думаю, тепер добре розумію, що саме читачі вважатимуть найкориснішим у цій книжці. Простіше кажучи, ми звиклися з приреченістю на відчай. Рак ми сприймаємо як якийсь нещасливий білет у велетенській генетичній лотереї, як хворобу, що погано надається до більшості видів лікування, тому всі сподіваються на диво-ліки, винайти які можуть хіба що найбільші дослідницькі лабораторії.
Я добре усвідомлюю, що в цьому разі будь-який підхід, не зосереджений на традиційному лікуванні, ризикує отримати тавро такого, що подає «фальшиву надію». Однак знаю – дізнався із власного досвіду, коли постав перед необхідністю боротися зі своїм раком, – що такі думки забирають у пацієнтів багато сили, дуже потрібної для дій, маю на увазі, реальної сили, а не якихось там ілюзій. Налаштування на думки про свою безпорадність психологічно