та швидко росли в легенях, щойно було прооперовано головну пухлину. Одразу після видалення пухлини одній половині мишей він ввів ангіостатин, а в організмах другої половини мишей дозволив хворобі розвиватися своїм звичаєм. Кілька днів по тому в деяких мишей виникли ознаки хвороби. Настав час перевірити теорію.
Фолкман знав, що навіть якщо результати будуть позитивні, ніхто йому не повірить, тому запросив усіх науковців на поверсі у свою лабораторію, щоб ті засвідчили результати досліду. На очах у численних свідків О’Рейлі відкрив грудну клітку першої миші, яка не отримувала лікування. Її легені виявилися чорні й подірявлені метастазами. Потім він відкрив мишу, яка отримувала ангіостатин. Її легені цілком здорового рожевого кольору не мали ознак раку. О’Рейлі не вірив своїм очам. Одна за одною мишей, яким не вводили ангіостатину, з’їв рак. А всі ті, хто отримував лікування, повністю одужали. У 1994 році після 20 років зневаги результати досліджень побачили світ у журналі «Cell». Уже наступного дня ангіогенез став одним з найголовніших напрямків у дослідженні раку.
Виняткове відкриття
Пізніше Фолкман зміг довести, що ангіостатин здатний зупинити низку форм раку, зокрема три форми людського раку, пересадженого мишам. На превеликий подив наукової й медичної спільноти, запобігання створенню нових кровоносних судин спричиняло навіть регресію вже наявних форм раку. Як і у випадку з ударом Жукова по нацистських лініях постачання, пухлини, позбавлені провізії, почали зменшуватися. Коли ж вони сягнули мікроскопічних розмірів, то стали цілком нешкідливі. Крім того, дослідники продемонстрували, що ангіостатин вражає лише кровоносні судини, які швидко зростають, і жодним чином не впливає на інші наявні судини. Він не вражав здорових клітин організму на відміну від традиційних антиракових курсів лікування, зокрема хіміо- або рентгенотерапії. Якщо вжити військову термінологію, то він не завдавав «супутніх втрат», тобто становив набагато менш радикальне лікування, ніж хіміотерапія. У статті про результати досліджень, опублікованій у журналі «Nature Medicine», автори доходили такого висновку: «Цю регресію первинних пухлин без отруйної дії на організм раніше не описували». За лаконічним стилем, притаманним науковій мові, можна помітити збудження від виняткового відкриття.
У двох статтях Фолкман та О’Рейлі остаточно довели роль ангіогенезу в раковому метаболізмі. Вони докорінно змінили наше уявлення про лікування раку. Якщо є можливість контролювати ворога, нападаючи на його лінії постачання, тоді можна придумати довгострокові курси лікування, які підривають спроби пухлин створювати нові кровоносні судини. Як і у військовій стратегії, курси лікування можна чудово поєднувати з набагато потужнішими ударами, як-от хіміо- або рентгенотерапією. Планування в довгостроковій перспективі передбачає «терапію сплячих пухлин», що захистить від рецидивів уже після лікування, а також від можливих спалахів метастазів після хірургічних операцій.
Природні