транспортні засоби, що скупчилися внизу. Ленґдон із цікавістю дивився на мопеди, туристичні автобуси й безліч «фіатів-седанів», що рухалися в усіх напрямках. Кояаніскаці, подумав він, згадавши слово, яким індіанське плем’я хопі називає «життя без рівноваги».
Вітторія сиділа поруч, сповнена мовчазної рішучості.
Раптом гелікоптер сильно нахилився на один бік.
Щоб стримати нудоту, Ленґдон подивився вдалечінь. Його очі розрізнили напіврозвалені стіни римського Колізею. Ленґдон завжди вважав Колізей одним із найбільших парадоксів історії. Сьогодні це – величний символ розквіту людської культури й цивілізації. Однак первинно знаменитий амфітеатр спорудили як арену для варварських видовищ, чим він і був багато століть – тут голодні леви роздирали на шматки в’язнів, тут раби забивали один одного на смерть на потіху глядачам, тут ґвалтували жінок, захоплених у полон в далеких екзотичних краях, тут відрубували голови й кастрували. І треба ж було так статися, подумав Ленґдон, – а може, це й не випадково, – що саме Колізей послужив архітектурною моделлю для Солдатського поля в Гарварді – футбольного стадіону, де щоосені відроджуються варварські традиції… Оскаженілі фанати голосно жадають крові, доки Гарвард грає з Єлем.
Гелікоптер тримав курс на північ, і незабаром Ленґдон розгледів Римський форум – серце дохристиянського Рима. Зруйновані колони нагадували перекинуті надгробки на цвинтарі, що дивом уцілів посеред галасливого мегаполіса.
На заході широке русло річки Тібр описувало величезні дуги. Навіть із такої висоти Ленґдон бачив, що вода в річці глибока. Коричневий бурхливий потік, каламутний і пінистий від сильних дощів.
– Дивіться вперед, – сказав пілот і підняв гелікоптер вище.
І тут Ленґдон з Вітторією побачили. Неначе гора, що виринає з ранішнього туману, над містом височів грандіозний купол – собор Святого Петра.
– А оце те, – сказав Ленґдон Вітторії, – що вдалося Мікеланджело на славу.
Ленґдон ніколи не бачив собору Святого Петра з повітря. У пообідньому сонці мармуровий фасад палав вогнем. Велетенський храм має ширину як два футбольних поля, довжину, як цілих шість, і прикрашений ста сорока статуями святих, мучеників і янголів. Усередині нього може одночасно вміститися понад шістдесят тисяч вірян: у сто разів більше, ніж усе населення міста Ватикан – найменшої держави у світі.
Неймовірно, але навіть така велична цитадель не може затьмарити п’яца, що розкинулася перед нею. Величезний, вистелений гранітом майдан Святого Петра – благословенний відкритий простір у тісно забудованому Римі, як класичний Сентрал-парк. Перед фасадом собору обабіч п’яца чотирма концентричними арками вишикувалися двісті вісімдесят чотири колони… Архітектурний задум, призначений ще більше підкреслити її велич.
Дивлячись на цей розкішний храм, Ленґдон подумав: цікаво, що сказав би святий Петро, якби зараз опинився тут. Святий прийняв мученицьку смерть – його розіп’яли догори ногами на цьому самому місці. Тепер він покоїться в найсвятішій із могил – на глибині п’ять поверхів під землею,