на початку чотирнадцятого сторіччя «Пекло» в буквальному розумінні слова переінакшило середньовічне уявлення про прокляття й осуд. Ніколи раніше концепція пекла не заволодівала так чіпко широкими масами людей. Несподівано твір Данте перетворив абстрактне поняття пекла на чітке й моторошне видіння – фізично осяжне й незабутнє. Недивно, що після виходу поеми у світ католицька церква зазнала значного напливу переляканих грішників, які бажали уникнути того модернізованого варіанта пекла, який змалював Данте у своєму творі.
На полотні Боттічеллі жахливий образ Дантового «Пекла» був відтворений у вигляді підземного виру страждань: моторошний потойбічний ландшафт із вогню, сірки, фекалій, потвор і сатана власною персоною, який чекав грішників у самісінькому центрі. Та лійкоподібна порожнина була сконструйована на дев’ятьох чітких рівнях, дев’ятьма колами пекла, куди кидали грішників відповідно до тяжкості скоєних ними гріхів. Нагорі хтивих, або «плотських порушників», шматували нескінченні буревії як символ їхньої нездатності контролювати свої пристрасті. Під ними ненажер силоміць примушували лягати долілиць у фекалії, щоби їхні роти заповнювалися продуктами їхньої ненажерливості. На наступному рівні перебували єретики; вони палали в домовинах, засуджені на довічний вогонь. І так далі: що нижчий рівень пекла, то сильнішими були страждання.
Упродовж семи сторіч після видання незабутня картина Дантового пекла надихала найвідоміших творців в історії людства на присвяти, переклади та різноманітні варіації. Лонгфелло, Чосер, Маркс, Мільтон, Бальзак, Борхес і навіть кілька римських пап – усі вони написали твори, що ґрунтувалися на Дантовому «Пеклі». Монтеверді, Ліст, Вагнер, Чайковський і Пуччіні також писали твори, ґрунтуючись на літературній спадщині Данте; до цих композиторів слід також додати й улюбленого сучасного митця Ленґдона Лоріну Маккеннітт, яка живе й записується в Канаді. Навіть сучасному світу відеоігор та айпадів не бракує сюжетів, пов’язаних із творчістю Данте.
Ленґдон, радо ділячись зі своїми студентами животрепетним багатством символів Дантового світобачення, інколи читав курс про образи, що повторюються як у Данте, так і в тих творах, на які він надихнув інших митців за багато століть.
– Роберте, – сказала Сієнна, підходячи ще ближче до зображення на стіні. – Поглянь-но сюди! – І вона показала на ділянку картини біля підніжжя лійкоподібного пекла.
Ділянка, яка привернула її увагу, мала назву «Канави зла». То було восьме, передостаннє коло пекла, розділене на десять окремих канав, кожна з яких була призначена для конкретного типу шахраїв.
Раптом Сієнна пожвавилася.
– Дивись! Хіба ж ти не казав, що тобі у видінні набачилося ось це?
Ленґдон примружився, вдивляючись туди, куди показувала Сієнна, але не побачив там нічого. Крихітний проектор втрачав потужність, і картина на стіні зблякнула. Ленґдон швидко потрусив рурку, і та знову загорілася яскравіше. Потім він поволі відсунув проектор від стіни й поклав його на стіл у маленькій кухні, щоби з більшої відстані