різке й жовте, а плюшева й повна пороху канапа, звісно, стояла порожня (до Керрі жодного разу жоден хлопець не заходив Посидіти), а на дальшій стіні лежала подвійна тінь: розіп’ятий Ісус, а під Ним – мама.
Мамі зателефонували до пральні зі школи, і вона повернулася додому опівдні. Керрі дивилася, як мама підходить до будинку стежкою, і в її животі затремтіло.
Мама була дебелою жінкою і завжди носила капелюха. Нещодавно в неї почали пухнути ноги, і відтоді завжди здавалося, що її ступні ніби переливаються через краї взуття. Вона носила чорне суконне пальто з чорним хутряним коміром. За біфокальними лінзами без оправи сиділи блакитні збільшені очі. Вона завжди мала при собі велику чорну сумку, в якій лежали її гаманець, портмоне (обидва чорні), велика Біблія короля Якова (теж чорна), на обкладинці котрої золотими буквами було витиснуто її ім’я, і стосик брошур, скріплений гумовою стрічкою. Брошури найчастіше були помаранчеві й нечітко надруковані.
Керрі звідкись знала, що мама й татко Ральф колись були баптистами, але покинули церкву, коли переконалися, що баптисти мостять дорогу для Антихриста. Відтоді всі поклоніння відбувалися вдома. Мама правила обряди в неділі, вівторки і п’ятниці. Вона називала їх Святими днями. Мама була пастирем, а Керрі – паствою. Служби тривали від двох до трьох годин.
Мама відчинила двері й флегматично ввійшла. Вони з Керрі якусь мить дивились одна на одну з короткої відстані половини коридору, як стрільці перед дуеллю. То була така мить, які пізніше здаються
(страх невже в маминих очах був страх)
значно довшими.
Мама причинила за собою двері.
– Ти жінка, – тихо сказала вона.
Керрі відчула, як насуплюється й кривиться її обличчя, і не змогла нічого вдіяти.
– Чому ти мені не сказала? – закричала вона. – Ох мамо, я так злякалась! Усі дівчата насміхалися з мене, і кидалися, і…
Мама за цей час підійшла до неї, і тепер її долоня майнула в повітрі – тверда, м’язиста й мозолиста від прання долоня. Вона зворотним боком врізалася дівчині в щоку, Керрі впала на підлогу у дверях між коридором і вітальнею й гучно заплакала.
– А Бог створив Єву з ребра Адамового, – сказала мама. Крізь безоправні окуляри її очі здавалися велетенськими й були схожі на м’яко зварені яйця. Вона вдарила Керрі ногою в бік, і та заверещала. – Підводься, жінко. Зайдемо до кімнати й помолимося. Помолимося Ісусу за наші по-жіночому слабкі, нечестиві, грішні душі.
– Мамо…
Ридання не дали їй сказати більше. Прихована істерика вирвалася назовні, криворота й белькотлива. Вона не могла підвестися, не могла прибрати волосся, що впало на обличчя. Могла тільки заповзти до вітальні, хрипко ревучи й схлипуючи. Мама заносила ногу знову і знову. Так вони перемістилися через вітальню до кімнати з вівтарем, що колись була маленькою спальнею.
– І Єва була слабкою, і… повторюй за мною, жінко. Повторюй!
– Ні, мамо, будь ласка, допоможи мені…
Нога пролетіла в повітрі. Керрі закричала.
– І