її ж возили в Київ, там шось робіли їй, якісь есперимент [експеримент. – Ю. Б.], візнати, шо воно такє є»85. У с. Неділище Ємільчинського району Житомирської області жінка описувала, як захиститися від грому та блискавки під час грози. Називаючи традиційні для цього регіону способи (викинути хлібну лопату на дах, запалити стрітенську свічку і т. п.), вона додала, що слід ще сказати: «Домового лі харонять, вєдьму ль замуж отдають»86. На запитання, звідки взялася така фраза, чи справді її промовляли під час грози, як вона пов’язана з домовиком, жінка відповісти не змогла, так само, як і згадати джерело інформації87. Ці приклади засвідчують, як респонденти, прагнучи показати свою обізнаність та дати максимально повну відповідь на поставлене їм «вчоними людьми» запитання, своєрідно поєднують традиційні міфологічні знання й нові, запозичені з книжок, ЗМІ та й суто повсякденного життєвого досвіду. Аналізуючи цю особливість функціонування традиції та механізми появи подібних текстів, О. Бріцина говорить, що в таких випадках «оповідачеві потрібний «матеріал» для формування власного уявлення, для розуміння й адекватної інтерпретації почутого згідно із традиційним знанням». Тільки тоді «вербальна стабільність текстів буде засобом збереження традиційного уявлення та його трансмісії, в іншому ж неодмінно відбуватиметься змістове переакцентування»88. Тобто носій традиції (у нашому випадку міфологічного знання) інтуїтивно відчуває, що певні тексти (традиційні знання й новітні, отримані не лише шляхом усної комунікації) можна поєднати. У такому вигляді вони функціонують, задовольняють духовні (ментальні, культурні і т. п.) потреби носія і, безумовно, є частиною традиції. Саме тому я глибоко переконана, що ми не можемо говорити про «смерть», «зникання», «втрату», «деформацію», а надто про «деградацію» традиції, натомість мусимо говорити про її видозміну. Іншими словами, культура є живим, цілісним і мінливим організмом, що інкорпорує в себе те, що їй ближче, те, що може функціонувати в її структурі, реагуючи на нагальні потреби й виклики соціуму.
Доречно тут буде згадати філософа Р. Барта, який усередині 1950-х написав серію есеїв про «всезагальність» сучасної міфології, у яких постулював, що міф є важливим компонентом сучасної культури й суспільного життя. Його «Міфології», по суті, є аналізом сучасної автору масової культури як знакової системи, що «просякнута» міфами, які насправді мають цілком практичне та вернакулярне значення89. Р. Барт окреслив міфологію як своєрідний спосіб інтерпретації світу, що містить у собі уявлення про норми, цінності, правила поведінки в соціумі. При цьому базові категорії світосприйняття осмислюються міфологією через універсальні концепти, які загалом характерні як для традиційного (архаїчного), так і для сучасного (інформаційного) суспільства.
Підсумовуючи, зазначу, що не варто (а з точки зору дослідницької етики