філейний ніж.
Спосіб проникнення в будинок також різнився. У Джекобі вибили замок на великих прозорих дверях, у Лідсів послугувалися склорізом.
Фотографії з місця злочину в Бірмінгемі не відображали, скільки саме крові пролилося в Лідсів, але на стінах у спальні були плями, на висоті понад два фути від підлоги. Отже, у Бірмінгемі вбивця також зібрав публіку. Поліція Бірмінгема перевірила тіла, включно з нігтями, на відбитки пальців, але нічого не знайшла. Поховання влітку в Бірмінгемі знищить усі відбитки на кшталт того, що зняли з сина Лідсів.
На обох місцях злочину лишилися однакові світлі волосини, однакова слина й однакова сперма.
Ґрем притулив знімки з двома щасливими родинами до спинки крісла й довго-довго дивився на них у непорушній тиші літака.
Що привернуло вбивцю саме до них? Ґрему дуже хотілося вірити, що спільний фактор таки існує і він скоро його розгадає.
Інакше йому доведеться ходити наступними будинками й шукати, що для нього лишив Зубний ельф.
Ґрем отримав інструкції з польового офісу в Бірмінгемі й зв’язався з поліцією телефоном з аеропорту. Орендована малолітражка плювалася водою з кондиціонера, бризки летіли просто йому на руки.
Першу зупинку він зробив в офісі Агентства нерухомості Джієна на Деннісон-авеню.
Джієн, високий і лисий, заспішив волохатим бірюзовим килимом назустріч Ґрему. Усмішка зів’яла, коли Ґрем показав посвідчення й попросив ключ від будинку Джекобі.
– Там сьогодні будуть копи в уніформі? – спитався Джієн, склавши руки на голові.
– Не знаю.
– Молюся, що ні. У мене на цей вечір заплановані два покази. Гарний будинок. Люди його бачать і одразу забувають про інші варіанти. Минулого четверга я водив пару з Дулута, заможні пенсіонери, яким заспекотно на Сонячному поясі39. Я тоді вже мало не зібрав урожай – ми обговорювали заставу. Я про те, що чоловік був готовий видати третину завдатку. Аж тут під’їжджає машина з нарядом, і вони заходять собі до будинку. Пара поставила їм кілька питань, і, чорт забирай, відповіді не забарилися. Ті добродії офіцери влаштували їм цілу екскурсію – хто де лежав. І слідом: бувайте, Джієне, вибачте, що потурбували. Я спробував показати, як ми його обладнали, убезпечили, та старі й слухати не схотіли. Тож вони пішли геть, зашкутильгали гравійною доріжкою та сіли у свій седан «де Вілль».
– Одинокі чоловіки будинком не цікавилися?
– У мене – ні. У нас кілька ріелторів працює. Проте – не думаю, що це можливо. Поліція заборонила нам фарбувати стіни, поки… не знаю, ми тільки минулого вівторка покінчили з інтер’єром. Два шари латексної фарби, подекуди три. Зовнішній вигляд досі до ладу приводимо. Не будинок буде, а лялечка.
– А як ви його продасте до офіційного затвердження заповіту?
– Підписати угоду до затвердження я не можу, але ж це не означає, що я не повинен підготуватися. Люди можуть заселитися на підставі протоколу про взаємну згоду40. Мені ж треба