не тільки умисно-простуватою стилістикою, а й сучасним і цілком «високим» за розміром і культурою рими віршем. Для майбутнього «Енеїди» Котляревського чи не вирішальною стала саме та обставина, що вірш її, легкий, невимушений, насичено-образний по-народному і зовсім не сміховий, поклав початок сучасній українській поезії. Сміховий ефект, отже, досягається не тільки подвійним, але й потрійним співставленням: героїко-епічного латинського Енея з сучасною культурою та простонародним і грубим жартом.
Та обставина, що «Енеїда» Вергілія була знайома тодішньому освіченому українському читачеві, має бути врахована і при огляді твору в цілому. Сьогодні мало хто може відповісти на питання, який у «Енеїди» Котляревського сюжет, чим вона закінчується. А у твору є сюжет, і він дублює сюжет Вергілія.
Вергілієва «Енеїда» – етногонічна легенда: там розповідається про звитяжні дії родоначальника римлян, засновника римського народу і римської держави. Центральною темою є тема долі, що формується в боротьбі між різними богами, а у вирішальний момент Юпітер-Зевс дає герою самому визначити майбутнє у чесному двобої з Турном. Доленосна подорож з супутніми безкінечними війнами та боротьбою з природними лихами проходить і через підземне царство. Еней – один із щасливців античної міфології, які побували в царстві мертвих і вийшли звідти живими; він одержує там благословення від батька, пророцтво якого служить йому опорою в боротьбі за майбутнє.
Хоч подорож по «тому світові» у Вергілія не має такого самостійного значення, як у Данте, опис царства Плутона, його п’яти зон, Вергілієм є також характеристикою людського світу, людських чеснот та вад з висоти містичного лету. Картини мандрів Енея у Вергілія сповнені соковитих деталей, в тому числі є і описи пирів, але в основному це – «пири»-битви, з детальними картинами того, куди увійшов спис чи меч і звідки він вийшов.
В «низькому» українському варіанті все набуває іншого смислу. Оповідь перетворюється на звичну для київського спудея карнавальну комбінацію своєї і латинської мови й образності. За тиждень по прибутті до землі Латина Енеєві троянці «так латину взнали, / Що вже з Енеєм розмовляли / І говорили все на ус: / Енея звали Енеусом, / Уже не паном – домінусом, / Себе ж то звали – троянус». Є в поемі і відверто карнавальна нісенітниця – «глупота» – «Борщів як три не поденькуєш, / На моторошні засердчить; / І зараз тяглом закишкуєш, / І в буркоті закендюшить» і так далі. Підкреслена цими мовними пасажами дворядність образної мови – це карнавалізація героїко-епічного світу римської «Енеїди». Сенс такої карнавалізації стане яснішим, якщо ми згадаємо, яку роль римський образно-символічний ряд відігравав у культурі класицизму.
Позбувшися серйозного легендарного значення, сюжет про приїзд троянців до Лаціуму та їх перемогу над місцевим царем Турном не втрачає сенсу, а набуває сміхового змісту. Звичайно загибеллю царя завершувався всякий карнавал, убивство Турна Енеєм перетворюється на карнавальне ритуальне убивство. Подорож Енея з його «обірваними, мов гиря, ланцями» по світу має не стільки героїчний, скільки комедійний характер, бо де б вони не опинялися, вони тут же починають залицятися до місцевих молодиць і нестримно і буйно бенкетувати. В моралізаторському трактуванні твору Котляревського як сатири на вади сучасного