листи і валізи, тримають за руку заплакану дитину або везуть у візку літнього родича, вкритого ковдрою. О дев’ятій ранку прийде волонтер, щоб допомогти тим, хто заблукав. Він триматиме плакат із написом: «Чим я можу вам допомогти?» Його звати Кен, йому сімдесят років, а його онуку врятували в цій лікарні від сепсису після курсу лікування від раку яєчників. «Я хочу допомогти таким людям, як я. Справа в дрібницях». Він роздає перехожим схему розташування відділень у лікарні, інструкції і усмішки. У схемі використано кольорові позначення, а на підлозі смужки відповідного кольору показують, куди потрібно йти. Принаймні один раз на день хтось перестрибує через жовту смужку, наспівуючи: «Ми йдемо до чарівника…»
Я проходжу повз зону відпочинку біля реєстратури, де зібралося ще більше людей: багатих і бідних, немічних і здорових, представників різних рас, культур і вікових категорій. Часто я зустрічаю там одну жінку в капцях, від якої тхне сечею, – вона сидить біля візочка з пластиковими пакетами і бурмоче щось собі під ніс. Іноді вона скрикує, наче від болю, і тоді в дверях з’являється охоронець, щоб перевірити, чи все гаразд. Але сьогодні її немає. Замість неї я бачу літню жінку, одягнену в цупке червоне пальто, хоча в лікарні тепло. Протягом кількох секунд вона дивиться на мене наляканим сумним поглядом. Здається, вона зовсім розгублена і самотня в цій компанії з кільканадцяти людей. Її волосся, яке раніше було накрученим, стало масним і майже розпрямилось. У моєї бабусі була схожа зачіска, і коли вона хворіла, то дуже засмучувалася через те, що не могла зробити укладку. Жінка заплющує очі й ховає лице в долонях.
Я люблю ходити по лікарні. Медичні заклади завжди були святилищами. Шрі-ланкійський король Пандукабая (жив у 437–367 рр. до н. е.) збудував пологові будинки в різних частинах королівства – це найдавніші у світі свідчення про будівлі, призначені для догляду за хворими. Перша психіатрична лікарня з’явилася в ісламському світі, а саме в Багдаді, 805 року. Закон забороняв цим давнім лікарням відмовляти в прийомі хворим, які не могли заплатити за лікування. Згідно з правилами лікарні Калавун, яка функціонувала в Єгипті в XIII ст.: «Усі витрати бере на себе лікарня, незалежно від того, чи люди прибули здалеку, чи зблизька; чи вони тутешні, чи чужоземці; чи вони сильні, чи слабкі; чи їхній статус високий, чи низький; чи вони багаті, чи бідні; чи вони працюють, чи ні; чи вони сліпі, чи зрячі; чи їхня недуга фізична, чи душевна; чи вони письменні, чи неписьменні».
Я йду далі повз сувенірну крамницю, у якій картки «Вітаємо» і «Висловлюємо співчуття» розділені побажанням «Швидкого одужання». Потім – повз маленький магазин одягу, у якому ніхто нічого не купує, але власник розповідає цікаві історії і знає все, що відбувається в лікарні; громадську вбиральню, у якій пацієнти непритомніють, уколюють собі героїн, а іноді стають жертвами нападів, був навіть один випадок зґвалтування. Навпроти вбиральні розміщено газетний кіоск і цілодобове кафе, у якому якось пролилося кисле молоко з поламаної кавоварки і затопило рятівні дефібрилятори