у наш гросбух. Ти все записала правильно в п’ятнадцяти випадках з шістнадцяти. Це новий рекорд.
Не вірячи своїм вухам, Джо Енн відірвалася від штопання.
– Ларрі, ти завжди скаржився на те, що я записую номери чеків з помилками. Що змінилося?
– Нічого. Просто хотів, щоб ти знала: я дійсно ціную твої зусилля.
Джо Енн похитала головою й повернулася до своєї справи.
– Що в нього вселилося? – пробубоніла вона.
Утім, Джо Енн, виписуючи іншим разом чек у магазині, зазирнула в чекову книжку, щоб перевірити, чи правильно записала номер.
– З якого дива мені не байдуже до цих дурних чеків? – запитала вона себе.
Джо Енн намагалася забути про той випадок, але чудернацька поведінка Ларрі не припинилася.
– Джо Енн, ця вечеря була просто прекрасна, – сказав він. – Я ціную твою турботу. За останні п’ятнадцять років ти, мабуть, приготувала мені й дітям близько чотирнадцяти тисяч таких сніданків, обідів та вечер.
А згодом…
– Боже, Джо Енн, будинок має бездоганний вигляд. Ти, певно, добряче попрацювала, щоб так його причепурити.
Чи навіть…
– Дякую, Джо Енн, за те, що ти поруч зі мною. Я дуже люблю проводити з тобою час.
Джо Енн почала непокоїтися.
– Куди поділися сарказм і критика? – чудувалася вона.
Страх, що з чоловіком щось не так, підтвердила й шістнадцятирічна дочка Шеллі, яка скаржилася:
– Мамо, тато втратив голову. Він зауважив, що я маю гарний вигляд. Він сказав це, попри косметику й невипрасуваний одяг. Мамо, це не схоже на тата. Що з ним не так?
Хай там як, Ларрі не відступав. Щодня він незмінно зосереджувався тільки на позитиві.
За кілька тижнів Джо Енн поволі змирилася з незвичною поведінкою партнера й інколи навіть відповідала на його коментарі скупим «дякую». Вона пишалася, що їй вдається реагувати на його нові звички спокійно, аж раптом одного дня сталася зовсім дивна річ, яка остаточно її ошелешила:
– Я хочу, щоб ти відпочила, – сказав Ларрі. – Я сам помию посуд. Дай пательні спокій і вийди з кухні.
Після дуже довгої паузи дружина промовила:
– Дякую, Ларрі. Дуже дякую тобі!
Її хода стала трішки легшою, вона відчула себе впевненішою і вряди-годи навіть наспівувала якусь мелодію. Здавалося, вона позбулася поганого настрою. «А мені подобається новий Ларрі», – подумалося їй.
На тому історія могла б закінчитися, але за якийсь час сталося ще одне диво. Цього разу озвалася Джо Енн.
– Ларрі, – сказала вона. – Я хочу подякувати тобі за те, що ти важко працював і забезпечував нас усі ці роки. Не знаю, чи я тобі казала, але я дуже ціную твої старання.
Ларрі так і не поділився причиною різкої зміни своєї поведінки, хоч Джо Енн розпитувала його не раз, тому це залишилося таємницею. Та я готова жити з нею.
Бо Джо Енн – це я.
Carpe Diem!
Чому б не ризикнути й не залізти на край гілки? Адже саме там найсмачніші плоди, правда?
Яскравим