на тротуарах нічних міст.
Капітан Смуток, вершник на безголовому коні короткочасної літньої ночі.
Рідше, в хмільному трансі, поночі, в якомусь неприглядному караоке-клубі, в оточенні незнайомих людей, під фонограму одного з хітів «Океану Ельзи» чи єдиного хіта «Bon Jovi», він натхненно, хоча й не зовсім ритмічно, фристайлив про своє босяцьке життя, виповнюючи вуха присутніх неримованими рядками з лайкою та соковитими фактами власної біографії. Допоки його не викидали з клубу розлючені охоронці під істеричні крики Пі про расизм, неприйняття білих в репі та культурний фашизм. Про те, що він неодмінно повернеться і розкладе по поличках і рядках усю правду, і жодні кулаки не зупинять цієї стихії, бо вона – божественний синхрон життєвого пульсу.
Таким я його любив найбільше. Таким Пі я відверто захоплювався.
Чи має любов раціональну причинність? Навряд.
2
От і зараз, коли моє обличчя ніяково цілувало асфальт на задньому подвір’ї автозаправки десь за околицями Житомира, він наче розчинився в повітрі. Хоча декілька хвилин тому оскаженіло кричав в очі темним полям на горизонті: мовляв, покаже ще всім, де раки зимують, головне – перебути цей складний період. Період доступних тіл та занадто абстрактного мистецтва.
Його на розмірів п’ять більша футболка, вкрадена зранку на секонді в Рівному, урочисто тріпотіла жовтим стягом на фоні густого мазуту поліської ночі. Звичайна жовта футболка, без креативних принтів на кшталт Папи Римського з головою Дарта Вейдера на червоній «Веспі» й епатажних написів типу «Fuck Me I’m Famous». Футболка, яка б ідеально пасувала раннім рокам Ісуса Христа.
Пі був п’яний. Пі завжди був хоча б трохи, але п’яний. І я не певен, що справа тільки в алкоголі. Що справа в фізіології, екології чи впливах оточення. Не певен.
– Мій дід в дитинстві багато і злісно дражнив мене,– якось розповів Пі.– Обзивав, кпинив, робив мені «кропивку»… Я терпів і вичікував. А потім, коли він засинав, витягував у нього з нагрудної кишені сорочки цигарки і ховав їх. Щоб купити улюблену «Приму» без фільтра, діду потрібно було пертися в інше село, через що він дико злився й обіцяв відірвати мені яйця, коли виявиться, що то моїх рук справа. Кінець кінцем ми випрацювали розумний паритет. Дід лишався при своїх цигарках, я з грошима на «Мівіну» і з відсутністю кпинів з «кропивкою». Це називається мудрість.
Я спробував підвестися, але не зміг. Голова пульсувала точковими спалахами сліпуче гарячого болю, наче невідомий садист у ній розвісив новорічні гірлянди в найгіршому з можливих режимів їх роботи. Кололо в животі, сполохано стугоніло в грудях, з носа струменіла кривава юшка. Нещодавно підлатана права «четвірка» у верхній щелепі час від часу пронизувала мізки бронебійним струмом. Тупим ниттям давало знати про себе ліве коліно. Воно завжди нило під час різного ступеня попандосів.
У повітрі низькою нотою зависло тривожне гудіння, і мені знадобилася