ідтворення. Повторне порушення карається штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією та знищенням всіх примірників, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення, аудіо – і відеокасет, дискет, інших носіїв інформації, обладнання та матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення. Кримінальне переслідування також відбувається згідно з відповідними законами країн, де зафіксовано незаконне відтворення (поширення) творів.
Книга містить криптографічний захист, що дозволяє визначити, хто є джерелом незаконного розповсюдження (відтворення) творів.
Щиро сподіваємося, що Ви з повагою поставитеся до інтелектуальної праці інших і ще раз Вам вдячні!
Красуня Імперіа
Вирушаючи на Констанцький собор1, архієпископ міста Бордо прийняв до учти своєї турського панотця – принадного обхожденням і мовою молодика, якого вважали сином куртизанки та якогось губернатора. Єпископ Турський залюбки поступився молодиком своєму приятелеві, коли той через місто Тур проїжджав, бо архіпастирі звикли робити один одному подібні послуги, розуміючи, як дошкулити може богословська сверблячка. Тобто молодий панотець прибув до Констанца й оселився в домі свого прелата, мужа привченого і суворих правил.
Наш панотець, якого прозивали Філіпп де Мала, настановив поводитися доброчесно й з усією ретельністю служити своєму милостивцю, але невдовзі побачив він, що багато хто з тих, що прибули на славний Собор, гуляще життя провадили, за що не тільки індульгенцій не позбувалися, а навіть більше отих отримували, ніж деякі розсудливі й добропорядні люди, а понад те призволялися ще й золотих монет та інших здобутків. І ось якось у ніч, фатальну для доброчесності нашого ченця, диявол тихесенько прошепотів йому у вухо, щоб він від благ земних не відвертався, бо кожний черпає та живиться в невичерпному лоні святої нашої матері церкви, бо то є диво, що доводить якнайвірнішим чином буття боже. Наш панотець дослухався до порад диявола. Й одразу вирішив обійти усі констанцькі кнайпочки, усіх німецьких задоволень отримати на дурничку, якщо буде нагода, бо у нього за душею не було ані шеляга. Власне, до того самого часу Філіпп був поведінки сумирної, в усьому наслідував свого бідного старого пастиря, який не з доброго дива, а зі спонуки вікової вже нічого не міг зробити і навіть через те прозивався святим, наш юнак нерідко змагався із жагучим бажанням і перебував у глибокому смутку. Причиною того було розмаїття пречудових повнотілих розпусниць, що суворо ставилися до людей бідних і перебували в Констанці заради просвітлення розумового святих отців, учасників Собору. І тим дужче розпалювався Філіпп, бо не знав, як підійти до тих розкішних пав, які потурали кардиналами, абатами, аудиторами, римськими легатами, єпископами, герцогами та маркграфами різними, наче найостаннішими кліриками злиденними. Увечері після щоденних молитов він учився розмовляти з ними, створюючи власний молитвослов коханця. Так він готувався до усіляких випадків, які могли трапитися. А наступного дня, якщо він, ідучи до вігілії, зустрічав якусь із тих принцес, прегарну собою, що пихато лежала в подушках у своїх ношах, у супроводі гордовитих озброєних пажів, він зупинявся, роззявивши рота, наче собака, що націлюється на муху. І від споглядання холодного обличчя красуні його ще дужче обпікало всередині.
Секретар єпископа, шляхтич із Перигора, якось розповів йому, що всі ті святі отці, прокурори й аудитори римські, бажаючи втрапити до мешкання такої красуні, вельми щедро обдаровують її й причому не святими реліквіями та індульгенціями2, а навпаки – коштовним камінням і золотом, бо тих грайливих кошеняток соборні велеможці не позбавляють свого високого заступництва. Тоді наш бідний туренець, яким би він не був простакуватим і сумирним, почав ховати під матрац свої жалюгідні здобутки, які отримував від епископа за те, що перебілював його папери, в надії, що з часом збереться в нього достатньо грошей, щоб хоча б здаля глянути на кардинальську шльондру, а далі він покладався на милість Божу.
Геть несповна розуму й абсолютно безборонний, він стільки ж нагадував чоловіка, скільки коза в нічному мороці подібна до дівиці. Одначе заздрість тягла його на вулиці, блукав він вечорами по закамарках Констанца, нічого не розуміючи ані про небезпеку, ані про мечі грізної сторожі, й зухвало слідкував за кардиналами, які йшли до коханок. І тут він бачив, як запалювали в будинку вогні, як освітлювалися вікна та двері. Потім дослухався він до веселощів блаженних абатів і всіх інших, коли вони, покуштувавши вин та їжі, заводили потаємну алілуйю, неуважним вухом усотуючи музику, якою їх пригощали. Кухарі на кухні створювали справжні дива, наче слугували біля Обідні густих супів, Утрені свинячих ніжок, Вечірні смачних паштетів і розносили Славослів’я солодощів; а вже по випивці пресвяті панотці примовкали. Молоденькі пажі їхні грали в кості біля порога, грайливі мули вибрикували на вулиці. Усе йшло чудово. І віра, і страх Божий усе супроводили. А ось бідолаху Гуса3 віддали на поталу вогню. За яку ж провину? За те, що