не знаючи, що хтось переживав його репліки з фільмів значно гостріше, ніж він сам. Сиділи б у кріслах і спостерігали, як білявка-стюардеса з безживним поглядом вітає чергового іноземця.
Я вже роззявив рота, щоб крикнути, але з уст вилетіла тільки пара. Голосу не було. Страх переміг мою злість, а хоробрістю я вважав відчай. Мовчки лежав я, скоцюрблений, під деревом, а силует тим часом повернувся і сказав іншим:
– Та нема там нікого. Ходімо.
Не знаю, скільки часу минуло, перш ніж я зважився рушити далі. Ступав тихо, намагався не видати жодного звуку, рипіння снігу різало мені слух і посилювало тремтіння в колінах. Я йшов у тому напрямку, звідки з’явилися мої переслідувачі, – бо вважав, що вони прийшли з лісопилки. І не помилився. З пагорба я досить скоро побачив село, звідки вони вже пішли далі. Лише кілька душ вешталося подвір’ям, перевертаючи складені дошки й колоди – усе сподівалися, що когось із нас знайдуть. Широким півколом я обійшов улоговину й попрямував до річки. Перейти через міст не було можливості – на тому березі досі стояли дві вантажівки, оточені групою вояків. Та й непомітно дістатися до моста не було змоги, бо єдиний шлях пролягав через подвір’я лісопилки.
Я тремтів усім тілом. Мокра білизна не довго втримувала тепло, і темна пляма між моїми ногами вкрилася тонкою кіркою льоду. Єдиний вихід був – перебратися через річку. Я спустився на берег найкрутішим місцем урвища й занурився у чорну воду.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.