Анатолій Резнік

Украдена батьківщина. Трилогія


Скачать книгу

скарати.

      Звільнившись,

      Олег сказав усім стояти,

      Віддихавшись, сам розрубав

      Мечем сміливцю серце.

      Юнак хоч мертвим вже лежав,

      Та він всім показав,

      Що смерті непокора

      У помсту перейде,

      Коли його народ прийде

      У шані мукам помолитись,

      І прикладом його не буде вже хилитись

      У рабстві лютих ворогів.

      Олег розкішно сів

      На вже принесений прислугою стілець,

      В його ногах лежав нескорений стрілець.

      На другий день

      Гаряче літнє сонце всім світило,

      Всміхалися так мило

      Високі ясени,

      Спустивши віття на тини,

      В дзеркальних водах стовбури

      Гойдалися на хвилях.

      В косому промені сюди

      Прийшли дівчата до води

      Купатись голими,

      Коли вечірнє сонце йшло вже на спочинок.

      Голівки їх ховалися у хвилях

      Їх батька ніжного Дніпра,

      Дівчат тих кожної коса

      Іскрилася в промінні.

      Тут була поряд осока

      І в ній помітні якісь тіні.

      Дівчата ближче підпливли

      І всі налякані були:

      Гойдали тихо хвилі

      Вже мертві очі милі

      На смертному чолі

      Їх гетьмана Аскольда,

      І їх сумні

      Дівочі голоси

      Без стиду і вагань

      Вже кликали сюди

      Тих парубків,

      Що там неподалік від берега стояли

      І довго вже на них чекали,

      І лиш отямившись,

      Дівчата згодом натягли

      Сорочки,

      На своє тремтяче і вологе тіло.

      Коли згасав

      Останніх променів заграв

      І ніч кругом настала,

      Зібралася громада

      На березі Дніпра.

      У квітах потопаючи стояла

      Тут труна

      Всієї України,

      Не усвідомленої ще тоді руїни

      І не одна гірка сльоза

      Омила мертвого Аскольда.

      Він як живий лежав

      І хрест тримав

      Рукою мертвою на грудях,

      Над ним народ в журбі стояв,

      Якому він віддав

      Життя своє до крихти.

      Труну піднесли парубки

      І так несли

      На верхні кручі.

      У слід їм кидали пахучі

      Дівчата квіти з рук

      І їх душевних мук

      Мочила вже сльоза,

      Яка гарячою була,

      Зігріта їх дівочим серцем.

      Біля могили

      Труну з Аскольдом опустили,

      Всі разом Бога по молили

      За упокій душі,

      А потім всі

      Прощалися з Аскольдом

      В хвилини ці сумні.

      І кожний брав землі

      В обі долоні,

      Тулив до скроні,

      А потім ніжно цілував

      І кидав у могилу,

      Немов шматочок серця відривав.

      Аскольда так засипали руками.

      Щоб не згубилася роками

      Ця домовина України,

      Хреста поставили святого.

      І з часу того

      Пройшли