ласка, введіть свій особистий ідентифікаційний номер, – повторює люб’язний голос.
– Але я не знаю ніякого дурнуватого особистого ідентифікаційного номера! – кажу я. – Швидко, Сьюз, якби ти була мною, який би ти обрала ідентифікаційний номер?
– О-о-ой! – каже Сьюз. – Гммм… Я б обрала… ммм… 1234?
– Будь ласка, введіть свій особистий ідентифікаційний номер, – твердить голос, і, їй-богу, він стає якимось роздратованим.
Господи, оце справжній стрес.
– Спробуй код мого велосипедного замка, – пропонує Сьюз. – 435.
– Сьюз, мені потрібен мій номер. Не твій.
– Ти могла обрати такий самий. Усяке буває!
– Будь ласка, введіть…
– Гаразд! – верещу я і натискаю 435.
– На жаль, – відказує голос. – Цей пароль недійсний.
– Я знала, що він не підійде!
– А міг і підійти, – захищається Сьюз.
– І взагалі, він має бути з чотирьох цифр, – мовлю я, аж раптом у мене щось виринає з пам’яті. – Мені треба було подзвонити й зареєструвати його… я стояла на кухні… і… так! Так! Я саме купила нові туфлі «Карен Міллен» і дивилася на ціну… й оті цифри обрала!
– І скільки вони коштували? – збуджено питає Сьюз.
– Вони коштували… 120, а зі знижкою… 84,99!
– Набирай! 8499!
Я захоплено натискаю кнопки «8499» і просто вухам своїм не вірю, коли той голос промовляє:
– Дякуємо! Ви телефонуєте до «Ендвіч-Банку». «Ендвіч-Банк» – із турботою про вас. Щоб дістати інформацію про заборгованість, натисніть «1», про виплати іпотеки – натисніть «2», про кредитний ліміт та банківські витрати – натисніть «3», про…
– Правильно! Я додзвонилася, – глибоко зітхаю, почуваючись Джеймсом Бондом, який щойно зламав код, прагнучи врятувати всесвіт. – Куди далі – інформація щодо заборгованості? Чи кредитний ліміт і банківські витрати?
– Ліміт і витрати, – впевнено говорить Сьюз.
– Добре.
Я натискаю «3», і за мить лунає радісний ніжний голос.
– Добридень, вас вітає головний кол-центр «Ендвіч-Банку». Я Дона, чим можу допомогти вам, міс Блумвуд?
– Ой, добридень! – спантеличено вітаюсь я. – Ви жива?
– Так! – зі сміхом відповідає Дона. – Я жива. Чи можу я вам допомогти?
– Гм… так. Я телефоную, тому що мені треба підвищити кредитний ліміт. Ну, розумієте, на кілька сотень фунтів або й на більше, якщо це можливо…
– Зрозуміло, – люб’язно каже Дона. – На це є певна причина? Чи просто загальні потреби?
Вона говорить так ласкаво й доброзичливо, що я відчуваю, як починаю заспокоюватись.
– Ну, річ у тому, що мені довелось останнім часом інвестувати певну суму в мою кар’єру, а потім надійшли кілька рахунків і… заскочили мене зненацька.
– Он як, – співчутливо каже Дона.
– Ну, не те щоб у мене якісь проблеми… Це просто тимчасово.
– Тимчасово, – повторює операторка, і я чую, як вона клацає клавішами.
– Правда, може, я й ставилася до своїх боргів абияк. Але головне, що я все сплатила. Я думала,