перед їхнім відсіком, на мить загадавшись, чому він порожній, а тоді йшов далі. Коли його кроки стихали, нажахані ящірки починали поволі набувати нормального кольору. Після Ковчега, вочевидь, ця штука не раз ставала їм у добрій пригоді – але почалась вона з хронічної реакції на «Адмірала».
Із північними оленями картина була складніша. Вони завжди були тривожні, але річ була не просто в страху перед Ноєм, а в чомусь глибшому. Ви ж знаєте, що деякі тварини мають дар передбачення? Навіть ви змогли це помітити, тисячоліттями спостерігаючи інші звички. «Погляньте, – кажете ви, – корови на пасовищі посідали: це на дощ». Звісна річ, це все значно тонше, ніж вам може здатись, і річ зовсім не в тому, щоб ми відігравали роль дешевих флюгерів для людей. Коротше кажучи, північних оленів тривожило щось більше, ніж страх перед Ноєм, химерніше за просто неврастенію, щось… віддаленіше. Вони пітніли у своєму стійлі, нервово іржали, коли на них накочувалися хвилі жару й задухи; били копитами в перегородки з соснового дерева, хоча навколо не було жодної помітної небезпеки – і потім нічого небезпечного не спостерігалось, – але в присутності Ноя поводилися доволі стримано. Тільки от північні олені щось передчували. Неначе хотіли застерегти: ви думаєте, зараз найгірше? Не сподівайтеся. Та навіть олені чітко окреслити свою тривогу не могли. Щось віддалене, серйозне… у далекій перспективі.
Решта з нас, цілком зрозуміло, значно більше турбувалися близькими перспективами. Наприклад, із хворими поводилися безжально. Це не лікарня, раз у раз нагадувало нам начальство; хворобам і симулянтам тут не місце. Таке очікування навряд чи було справедливим чи реалістичним. Але розумна тварина радше втримувалася від того, щоб сказати, що хворіє. Мінімальний вияв корости – і не встигнеш показати язик для огляду, як ти вже за бортом. Ну а далі, як гадаєте, що чекає на вашу половинку? Яка користь від половини пари? Ною аж ніяк не була властива сентиментальність і бажання дати овдовілій істоті спокійно дожити віку.
Поставмо питання по-іншому: як ви гадаєте, чим харчувався Ной із родиною на Ковчезі? Нами, звісно. Я що хочу сказати: якщо ви зараз поглянете на царство тварин, то ви ж не вважатимете, що тільки оці раніше й були на світі? Чимало тварин були приблизно такі, як зараз, потім розрив, а потім знову багато тварин приблизно однакового вигляду? Я знаю, у вас щодо цього є якась своя теорія: щось про вплив середовища, успадковані навички, тощо, тощо – але пояснення тут значно простіше, ніж якісь стрибки в спектрі творіння. Одна п’ята видів Землі зникла з ковчегом Вараді; а інші відсутні ланки поїв Ной зі своїм кагалом. Як є – з’їли. Наприклад, була в нас пара арктичних сивок – дуже красиві птахи. Коли вони з’явилися на борту, оперення в них було строкате, синьо-коричневе. Через кілька місяців у них почалася линька. Це нормальний процес. На зміну літньому пір’ю прийшло біле, зимове. Звичайно, ми не були в північних широтах, то практичної необхідності