розкрила пащу і вдивилася у сміливця. Сатмі ввесь задубів і не міг відвести очей від неї. Тим часом світло, що спливало на Нефрету, починало гаснути. Велике сяєво заступила смертельна темрява. У ній блищали фосфоричні очі потвори. Від їх погляду Сатмі болісно прокинувся.
Перед ним стояв Інені. Крізь вікно видко було небо, що золотилося від ранкового сонця. Інені сів на крісло.
Такі відвідини не дивували Сатмія: вони повторялись не раз. За кожним разом пророк починав нове навчання або відкривав якусь нову таємницю. Все це траплялось тоді, коли учень почав хитатися у своїй вірі і коли земні радощі могли спокусами відвернути його від шляху мудрости.
Не раз з’являвся Інені, щоб остерегти Сатмія перед єретичними промовами, які до нього доходили. Так, наприклад, було тоді, коли сам фараон підніс руку проти бога Амона. Але єресь не похитнула душею Сатмія.
Як тільки Інені помічав, що деякі неясні місця у Святому Письмі розбуджують сумніви в серцю його учня, він поквапно заводив із ним розмову віч-на-віч, щоб виполоти нездорове зерно. Інені з’являвся завсіди перед прокидом Сатмія, начеб хотів з обличчя заснулого відчитати всі потайні думки, які він пробував скрити.
– Чи ти знаєш, чого вчать святі книги? Покажи щиро напрям своїх думок.
– Я свідомий цього.
– А чи ти слухаєш святих наказів?
І на це питання хотів Сатмі відповісти притакливо, але завагався.
Він так звик від довгих років казати правду і беззастережно слухати наказів учителя, піддаватися його думкам і волі, що не міг тепер знайти негайної відповіді. Він не міг заявити: «Так, я слухаю вас…», бо скривав у собі тремтіння з думками про Нефрету.
Сатмі замовк і оминув допитливого погляду Іненія.
– Не спішися до лябіринту. Нема доброї ворожби. Над твоєю поворотною дорогою налягла темрява. Чи ти свідомий цього?
– Свідомий.
– Роби те, що тобі наказує твій учитель. Чи ти про це теж знаєш?
– Знаю.
– Люди наближаються до божества, коли сповняють його волю. Чи я не вчив тебе чинити богоугодні вчинки, чи ти йшов за моєю наукою настороживши свій слух, чи я не помагав тобі сприймати мудрість в її найчистішому виливі? Пригадай теж і те, що написане у святих книгах: «Коли ти послухаєш того, чого вчить тебе твій учитель, то мудрість твоя побільшиться». Хто слухав святої мудрости і йшов за нею, той ставав мистцем. Хто зберіг знання цих справ, знатиме куди йти і зазнає щастя на землі. Хто знає – того годує мудрість, і він стає великим завдяки своїй доброті. Коли його уста промовляють, тоді мозок та язик згоджуються, коли його очі дивляться і вуха слухають, тоді панує згода між розумом і змислами.
Спочатку серце Сатмія сприймало з радістю добрі поуки, але тепер ті слова правди, які він чув так часто і на які чекав, увесь тремтячи від нетерплячки, часто видавались йому пустими, беззмістовними. І навіть слова самого вчителя, що раніше були для нього джерелом мудрости, стали тепер звичайною балаканиною.
Інені