на підлозі, коли я заходжу всередину. Одна з виховательок, наймолодша дівчина, підхоплює мого сина на руки, перш ніж я наближаюсь до них. Вона пригортає його до себе й цілує в щоку.
– Такий милий хлопчик, – каже вона.
Я відчуваю укол ревнощів, спостерігаючи за цією сценою. Ця жінка бачила його перші кроки. Саме в її розпростерті обійми він біг уперше в житті, поки я була на роботі. Вона поводиться з ним так природно, так невимушено. Нічого дивного. Вони цілими днями разом.
– Так, він милий, – кажу я, і ця фраза лунає якось натужно.
Я одягаю обох дітей у пухнасті светри й капелюхи (надворі панує незвичний для березня холод). Потім допомагаю їм улаштуватися на вузьких і жорстких сидіннях моєї «Королли». Найкращі й найзручніші сидіння містяться у нашому мініфургоні.
– Як пройшов твій ранок, сонечко? – питаю я, дивлячись на Еллу в дзеркало заднього огляду, щойно машина від’їжджає від стоянки.
Якусь мить вона мовчить.
– Я – єдина дівчинка, яка не пішла на йогу.
– Мені дуже прикро, – кажу я. Розумію недоречність цих слів, не встигнувши їх вимовити. Треба було сказати щось інше. Западає гнітюча тиша. Я тягнусь до стереосистеми й ставлю музику для дітей.
Трохи згодом я знову позираю у дзеркало заднього огляду. Елла спокійно дивиться у вікно. Я мала би звернутися до неї з іншим питанням, зав’язати розмову про те, як минув її день, але я нічого не кажу. Не можу викинути з голови те фото. Обличчя Метта. Гадаю, це свіжа світлина, зроблена торік чи кілька місяців тому. Як довго вони стежать за ним, за нашою родиною?
Дитячий садок розташований неподалік від нас, тож поїздка триває недовго. У цьому районі новобудови дивним чином поєднуються зі старими будівлями. Наш будинок є надто малим і затісним для шести осіб, і він достатньо старий, аби тут могли мешкати у дитинстві мої батьки. Нерухомість в околицях Вашингтона коштує доволі дорого. Особливо це стосується Бетесди. Однак тутешні школи є найкращими в країні.
Ми під’їжджаємо до нашої домівки, що нагадує охайну коробочку. Також ми маємо двомісний гараж. Колишні власники збудували невеличку веранду, що погано поєднується з іншою архітектурою будинку. Я гадала, що ми частіше користуватимемось нею, але помилилася. Ми придбали цей будинок, коли я була вагітна Люком, і Метт вирішив, що чудові школи варті захмарної ціни.
Я дивлюсь на американський прапор, установлений біля парадних дверей. Його повісив Метт, побачивши, що попередній прапор вицвів. Ні, мій чоловік не погодився би заподіяти шкоду своїй країні. Я знаю, він не вчинив би так. Питання в тому, чи зробив він щось недоречне. Чи дав росіянам привід сподіватися, що може погодитись?
Я впевнена в одному. Вони обрали його своєю мішенню через мене. Через мою роботу. Ось чому я сховала світлину, чи не так? Якщо він потрапив у халепу, це моя провина. І я докладу всіх зусиль, щоб визволити його з біди.
Я ДОЗВОЛЯЮ ЕЛЛІ ЛЯГТИ НА КАНАПУ Й ДИВИТИСЯ МУЛЬТФІЛЬМИ. Один за одним. Зазвичай ми дозволяємо їй дивитися лише одну серію – такий собі «десерт» після вечері. Але сьогодні вона захворіла, а я не можу ні