мене за дверима. А ваш кузен Венді Ньюланд – той мене просто не помічав, а я ж була до нестями в нього закохана. – Вона обвела поглядом ложі, розташовані дугою, у вигляді підкови. – Ах, як же все тут нагадує мені про той час, коли всі ці люди бігали в коротких штанцях і мереживних панталончиках! – У її голосі вчувався ледь помітний акцент.
Графиня знову звела очі на Арчера. І хоча її погляд сяяв доброзичливістю, юнака шокували слова жінки. «Що може бути більш нетактовним, ніж недоречна легковажність, яка так очевидно вказує на брак смаку», – подумав він і сухо буркнув у відповідь:
– Так, вас і справді не було тут надто довго.
– О, цілу вічність! Так довго, – одразу згодилася графиня, – що мені здається, ніби я вже дуже давно померла, а цей старий добрий театр і є справжнє царство небесне.
І в цих її словах, Арчер, мабуть, не зміг би пояснити, чому саме, йому почулися презирство й неповага до нью-йоркського вищого світу.
Глава 3
Не існувало нічого, що могло б змінити раз і назавжди визначений порядок життя нью-йоркського вищого товариства.
Навіть у день щорічного балу, який місіс Джулія Бофорт справляла неодмінно, вона будь-що з’являлася в Опері. Здавалося, вона зумисне призначала бал на вечірню пору, коли давали прем’єру, ніби підкреслюючи: їй геть байдуже до домашнього клопоту, адже має достатній штат прислуги, яка здатна впоратися з усіма клопотами майбутнього святкування.
Будинок Бофортів один із небагатьох у Нью-Йорку мав справжню танцювальну залу. Вже тоді вважалося «провінційним» виносити нагору всі меблі з вітальні і застилати паркет грубим полотном на час балу. Той факт, що в домі була бальна зала, в якій відбувалися самі тільки танці й більше нічого, де вікна були затулені віконницями цілісінький рік і одтулялися лише на один день, де позолочені стільці стояли, зсунуті в куток, а люстру було запнуто серпанковим чохлом, означав неабияку гідність його господаря. А отже, шанобливе визнання його заслуг відпокутувало геть усі темні плями, що були на біографії містера Бофорта.
Місіс Арчер, яка полюбляла афористичні вислови, одного разу про соціальний устрій суспільства сказала так: «У кожного з нас є свої любимчики-плебеї», і хоча мовлена ця фраза була доволі ризиковано, все ж вона припала до смаку багатьом з вибраного кола.
Утім, Бофорти не були простолюдинами, хоча дехто вважав членів сім’ї банкіра навіть гіршими за плебеїв. Місіс Бофорт походила з однієї з найбільш знатних і поважних родин Америки. Дівчиною вона звалася Реґіною Даллас – із тих Далласів, що загніздилися в Південній Кароліні, і була красунею, не маючи при цьому в кишені ані цента. До нью-йоркських вищих кіл її ввела кузина, екстравагантна Медора Менсон, відома своїми безглуздими вчинками, які завжди робила, спонукувана якнайщирішими намірами. Зрозуміло, будь-хто з рідні Менсонів і Рашвортів мав, так би мовити, «права громадянства» в нью-йоркському товаристві, але хіба Реґіна Даллас не була позбавлена цих прав, коли вийшла заміж за Джуліуса Бофорта?
Проблема