За півгодини я вже сиділа в кабінеті іншого лікаря, який повідомив, що біопсію зробити не можна, бо є ризик, що клітини потенційної пухлини можуть поширитися по моїй грудній порожнині. І тоді, коли хірург призначив мені радикальну лампектомію лівої молочної залози, сльози полилися рікою. Мені було тридцять один, за попередні два роки я народила двох дітей, зіткнулася зі страхом того, що в мене рак у всіх органах, які, як я думала, робили мене жінкою. Очевидно, у цьому було для мене якесь повідомлення.
Я провела вихідні не з чоловіком і дітьми, а з різноманітними цілителями. Мені ворожили на долоні, робили масаж, лікували голковколюванням, а потім я витратила кілька годин на регресії минулого життя. Цілителі старанно попрацювали з кожним із життів, у яких я померла від тілесних ушкоджень чи хвороб, звільнивши енергію, яку вони містили в собі. У неділю, уже менш стривожене, усе моє плем’я пішло дивитися фільм «Солдат Джейн». Після двох годин перегляду я вийшла фізично й емоційно виснажена. За вечерею я сказала подругам: якщо Демі Мур змогла поголити голову й бути крутою, то і я точно зможу відмовитися від грудей, щоб жити далі.
У понеділок уранці я лежала на каталці й дивилася на хірурга, який збирався видалити більшу частину моєї лівої молочної залози. Ми погодилися, що коли в новоутворенні виявлять ракові клітини, то він видалить мені обидві молочні залози і якомога швидше призначить реконструкцію. Коли мене везли до операційної, я поринула в небуття анестезії, повторюючи молитви.
Прокинувшись, я побачила неймовірно блакитні очі, які, усміхаючись, дивилися на мене.
– Добре, ви прокинулися, – привітав мене лікар.
Я досі мала легке запаморочення, але хотіла дізнатися, що вони знайшли. Я спробувала дістатися грудей, але не могла поворухнути руками.
– Це скоро мине, – заспокоїв мене хірург. – Вам не потрібно нічого перевіряти – вони обидві на місці, – сказав він, знову усміхнувшись.
І тоді сльози радості полилися в мене з очей, а він простягнув свою руку й торкнувся моєї руки. Лікар нахилився до мене і просто у вухо прошепотів: «Не знаю, що ви зробили, але я ніколи не бачив, щоб рак зникав! Як гадаєте, ви зможете колись навчити мене цього фокусу?» Він підвівся, підморгнув мені й пішов геть.
Усе своє життя я думала, що бути жінкою – це мати матку, піхву, груди й довге волосся. Однак 1997 року я дізналася, що бути жінкою – це визнати дивовижне Світло всередині себе, що заповнює кожну щілину миром, радістю й любов’ю, і знати, що жодна частина тіла ніколи знову не буде визначати того, ким я є.
20. Моя мета
Той, хто відповів собі на запитання «Навіщо жити?», зможе витримати майже будь-яку відповідь на запитання «Як жити?»
– Сиринго-мі-що? – Мої очі розширилися, а серце двічі тьохнуло, коли нейрохірург озвучив мій діагноз.
– Сирингомієлія –