Жукова, згодом розкритикував свого колишнього начальника за те, що той не намагався переконати Сталіна продовжувати наступ на Берлін. Німцям не вистачало солдатів для захисту столиці, а її падіння закінчило б війну раніше і врятувало б сотні тисяч життів. У своїх спогадах Чуйков порівняв радянську операцію у Східній Пруссії у січні та лютому 1945 р. з діями російських військ у регіоні Мазурських озер у серпні та вересні 1914 р., проте стверджував, що краща координація радянських військ забезпечила б їм успіх.
Оцінку Чуйкова не поділяв маршал Жуков, який у власних спогадах провів паралель між радянським маршем на Берлін 1945 р. та атакою Червоної армії на Варшаву 1920 р., коли червона кавалерія просунулася надто швидко, а відсутність координації між двома радянськими фронтами призвела до поразки революційної армії, із подальшою втратою Західної України та Білорусі. Жуков вважав, що історія могла повторитись, якби Червона армія продовжила марш на Берлін у лютому 1945 р.{130}
Цілком можливо, що гіркий досвід 1920 р. впливав на думки не тільки Жукова, а й Сталіна. «Чудо над Віслою», як поляки називали свою успішну оборону Варшави, мало безпосередній вплив на ранню кар’єру Сталіна як військового стратега. Як політичний комісар одного із двох фронтів Червоної армії, що рухалися до Польщі, він наказав військам напасти на Львів, а не концентрувати всю силу на Варшаві, як це передбачалося планом, схваленим молодим перспективним радянським командувачем Михайлом Тухачевським. Бажання Сталіна взяти лаври завойовника Львова призвело до воєнної та політичної катастрофи, оскільки поляки перехопили ініціативу та відкинули радянські війська, спочатку від брам Варшави, а потім далеко на схід. Сталін ніколи не забув приниження 1920 р. У липні 1937 р., на початку Великого терору, він розстріляв Тухачевського, але, мабуть, засвоїв той урок. Його армія не припуститься двічі тієї самої помилки.
Хоч Сталін зупинив наступ армій на захід у лютому, Берлін залишався головним призом. Члени радянської військової делегації в Ялті не приховували своїх планів узяти Берлін. На першому пленарному засіданні генерал Антонов дав чітко зрозуміти, що основне зусилля радянського наступу розгортатиметься в берлінському напрямку. Коли 4 лютого Рузвельт привітав Сталіна новиною, що він поставив на те, що росіяни візьмуть Берлін до того, як американці – Манілу, Сталін запевнив його, що американці будуть першими, але не заперечив радянського бажання досягти Берліна.
Поки союзники все ще відновлювалися після катастрофи в Арденнах, ніхто не ставив під сумнів, хто першим займе німецьку столицю. Зрозуміло було, що це буде Червона армія. Коли Роберт Гопкінс, син радника президента Гаррі Гопкінса, під час конференції звернувся до Сталіна та попросив дозволу приєднатися до одного з радянських підрозділів, щоб він міг стати першим американським оператором, який в’їде в Берлін, Сталін погодився. Ніхто не сумнівався, що першими в Берлін