миль від Комина. Тепер розумний собака вів їх понад пологим піщаним берегом. Праворуч, паралельно до берега, тяглося пасмо скель, але тепер, під час високого припливу, з води виглядали тільки їхні верхівки. Ліворуч узбережжя було облямоване кількома дюнами, що поросли чортополохом. Берег справляв враження дикого просторого піщаного майданчика. Ген-ген на південному заході виднілася стіна лісу.
У цю хвилину Топ чомусь почав збуджено метушитися. Він то щодуху біг уперед, то повертався назад до моряка, ніби прохаючи його іти швидше. Собака звернув з піщаного берега й упевнено побіг десь поміж дюнами. Люди подалися за ним.
Через п’ять хвилин мандрівки дюнами кореспондент і його товариші наблизилися до печери, утвореної біля підніжжя невисокого пагорба. Тут Топ зупинився і голосно загавкав. Пенкроф, Спілет і Герберт увійшли досередини.
Там вони побачили Наба, що стояв навколішки над розпростертим на підстилці з трави тілом. Це був інженер Сайрус Сміт.
Розділ VІІІ
Чи живий Сайрус Сміт? – Набова розповідь. – Сліди людини. – Нерозв’язане питання. – Перші інженерові слова. – Вивчення слідів. – Повернення до Комина. – Пенкрофів жах.
Наб не ворушився, тож Пенкроф тільки спитав:
– Він живий?
Наб не відповідав. Обличчя Ґедеона Спілета і Пенкрофа пополотніли. Герберт схрестив руки на грудях і завмер нерухомо. Але вочевидь прибитий горем Наб не помітив товаришів і не почув морякового запитання. Кореспондент і собі став навколішки перед нерухомим тілом і, розстебнувши одяг на інженерових грудях, приклав вухо до серця. Цілу хвилину, яка всім здалася вічністю, він прислухався, намагаючись уловити слабке биття.
Наб випростався. Виснаженого втомою, змученого відчаєм, його годі було впізнати. Хлопець не сумнівався, що його хазяїн мертвий.
– Сайрус іще живий, – сказав Ґедеон Спілет.
Потім на коліна став Пенкроф, і його вухо також уловило ледь чутне серцебиття і слабке дихання.
Кореспондент попросив Герберта принести води. За сотню кроків від входу до печери юнак знайшов прозорий струмочок, що пробивався крізь піски. Але під рукою не знайшлося жодної черепашки, в яку можна було б набрати воду. Тоді він намочив у струмку свого носовика й хутко повернувся в печеру.
Усього кілька краплин свіжої води подіяли майже миттєво. Зітхання вихопилося з грудей Сайруса Сміта. Гербертові здалося навіть, що він намагається щось сказати.
– Ми врятуємо його! – впевнено мовив Спілет.
Ці слова повернули Набові втрачену надію. Він роздягнув свого хазяїна, щоб оглянути, чи немає на його тілі ран. Найретельніший огляд не виявив жодної подряпини чи бодай синця. Це було дивно, адже Сайруса Сміта пронесло крізь буруни. Та цю загадку вони розгадають пізніше. Коли Сміт зможе говорити, він розповість, що з ним сталося. Зараз необхідно було повернути його до життя. Ґедеон Спілет запропонував розтерти постраждалому все тіло. Пенкроф негайно зняв сорочку